Над бухтою й нині здіймаються руїни Чембало. Вони мовчать, проте їхнє мовчання красномовніше за багато людських слів. Кожен уламок муру пам’ятає дзенькіт лат генуезьких воїнів, сурми дозорців, шум торговельних кораблів і грізні дні облоги. Вітер, що гуляє між старими баштами, ніби й досі несе голоси тих, хто століття тому дивився з цих мурів у безкрає море, чекаючи чи то друзів, чи то ворогів.
