У нашому місті була дівчина, яка стверджувала, що музика з’явилася раніше за людей. Вона казала, що спочатку небо навчилося звучати під час грози, море — під час припливів, а серце — під час першого удару. А вже потім люди вигадали інструменти, щоб подякувати світові за те, що він ніколи не буває цілком мовчазним.

У тому місті годинники одного ранку перестали працювати.

Не зламалися.

Не зупинилися через старість.

Вони просто вирішили, що більше не хочуть рахувати час.

У нашому місті вірили, що одного дня люди навчаться літати не тільки до інших країн, а й до інших часів. Старі мріяли повернутися у свою молодість, молоді хотіли зазирнути в майбутнє, а діти були єдиними, хто розумів: найкраще місце для людини — це та мить, у якій вона зараз тримає чиюсь руку.

Пам’ятаєте старі часи 80-х?
Коли все було так просто?
Шкода, що я не можу повернутися туди знову
І все могло бути так само.