Іван Нечуй-Левицький (1838–1918) — український письменник, класик української літератури, публіцист і педагог. Він зробив значний внесок у розвиток українського реалізму та національної літератури.

І

За тих часів, як правували судді, раз якось був в краю голод. І один чоловік з юдейського Віфлеєма пішов зо своєю жінкою та й двома синами своїми жити в край моавіїв.

Оповідання

Саме на покрову ввечері в дев’ятій годині сиджу я край вікна й п’ю чай. Коли чую, по Владимирській вулиці загуркотіли вози пожежної команди. Гуркіт був такий здоровий, що аж поміст двигтів під ногами. В темному вікні блискали й миготіли мідні лиснючі каски на головах пожежних, котрі стояли рядками зверху на платформах, де лисніли сикавки й усякова снасть для гасіння пожежі. Платформи з барилами й людьми катали, мов навіжені, швидше, ніж це буває звичайно. Очевидячки, трапилась пожежа здорова й раптом, несподівано. Неначе уся вулиця аж гриміла й торохтіла, так що мої вуха ледве видержували.

V

Цар Валтасар справляв раз великий бенкет задля тисячі вель-
мож своїх і перед очима тисячі пив вино.

Напившись вина, Валтасар звелів принести золотий та срібний
посуд, що Навуходоносор, його батько, виніс був з єрусалимсько-
го храму, щоб пили з нього самий цар, його вельможі, його жінки
і його наложниці.

Повість

Присвячується М. В. Лисенкові

Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долин зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь.

І

НЕ МОЖНА БАБІ ПАРАСЦІ ВДЕРЖАТЬСЯ НА СЕЛІ

Оповідання

Весною, після великодня, ченці й послушники в одному київському монастирі запримітили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм’янин. Тільки вдарять у дзвін чи на вечерню, чи на службу — в церкву входить поперед усіх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже літній чоловік, стає перед чудовною іконою, молиться, б’є поклони, зітхає, знаменується до образа богородиці й позад усіх людей виходить з церкви.