Двоє дітей, хлопчик і дівчинка, чекали свою матір. Мати залишила їх і пішла збирати їжу.

Поблизу знаходився слон. Діти стали одне на одного і видерлися на нього, вони піднялися йому на голову, щоб подивитися, де їх мати.

Вітер — це людина. Ось він виходить. І разом з ним в образі птаха виходить і Цгаунва, дух.

У нього два імені — Цгаунва і Хіше.

Гара, великий бог, був тим, хто на самому початку влаштував для нас землю. А птах гонгон походжав по землі і збирав мед.

Гієна вирушила до будинку лева. Вона несла на ціпку голову кам’яного козла.

Лев побачив, що йде гієна, і сказав:

У давні часи, коли птахи гнерру були людьми, один чоловік стародавнього народу одружився з Гнерру.

Гара спробував влізти до своєї дружини у ніздрі. Потім – до вух. Нарешті – знову в ніздрі. Але у нього нічого не вийшло.

Спочатку всі тварини були наділені людським якостями та даром мови.

Але жив у ті часи один злий, сварливий чоловік на ім’я Хок-кхіган.

Старша сестра-пітон була дружиною корі-дрофи. Корі взяв за дружину пітона, а шакал була молодшою ​​сестрою пітона.

У давні часи Місяць закликав черепаху і наказав їй передати людям:

– Люди! Як я, вмираючи, знову повертаюся до життя, так і ви, померши, воскреснете!

Гієна прийшла якось до лева, і він запропонував їй м’яса зебри. Але гієна відчула, що лев пригощає її неохоче, вона розсердилася і вирішила його обдурити.

Ось що розповіли мені батсвана про походження людей і тварин. Біля міста Сечеле є печера, яку називають Лоове. Вона йде дуже глибоко під землю.

Вітер раніше був людиною. Він був сином вітру. Якось він грався з одним хлопчиком на ім’я Гна-Ка-Ті, вони катали по землі кулю з кцуаррі (рослина кцуаррі вважається отруйною, бушмени її у їжу не вживають, натомість формують з неї кулю і влаштовуть гру-випробування – у кого краще виходить прицілюватись). 

Я рушив у гості. Я рушив у гості на сусідню ферму. Рушив я в гості на сусідню ферму, прийшов туди і залишався там до заходу сонця.

Там я побачив дівчину і заговорив з нею. Я став до неї залицятися.

– Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

Предки бушменів вийшли з діри в землі серед коренів величезного дерева, що покривали країну. Слідом за людьми одразу ж вийшли натовпи різноманітних тварин – деякі по двоє, по троє і четверо, а інші – стадами.

У давні часи Гцау, ящірка агама, був людиною древнього народу. Одного разу Гцау вирушив у дорогу, він хотів перейти через гори.

І ось він йшов і співав:

Ось як буває. Уб’є чоловік страуса, коли він сидить у гнізді на яйцях, принесе убитого страуса додому, і вони з дружиною з’їдять м’ясо страуса. А потім дружина почистить сітку, сплетену із сухожилля страуса, витягне застрягле у ній закривавлене пір’я і залишить його у чагарнику.

Трубкозуб жив разом з риссю, яку він розпестив, тому що любив рись за її красу і за те, що вона грала на музичному луці.

Птах гуї убив кам’яного козла. А гієна прийшла і схопила його.

Гієна зустріла шакала. Шакал сказав:

– Гієно, не ходи туди, а то тобі буде погано!

Спочатку в країні було багато левів. Вони вбивали маленьких страусенят, і страуси оголосили їм війну.

У Серця Ранкової Зорі є дочка – Дитя Серця Ранкової Зорі. Він називає її “моє серце”.
Він проковтує свою дочку, і ось він іде один, тепер це єдина зірка – Серце Ранкової Зорі.

Таке розповідають.

Один чоловік вбив антилопу канна, вийняв з неї кишки і відніс їх зайчисі, яка жила з ним в його хатині.

Вождь сказав людям стародавнього народу, щоб вони влаштували змагання з перетягування мотузки. Там були бушмени, там були білі, там були корови, вівці та кози. І ось білі схопили мотузку й стали тягнути до себе, і мотузка розірвалася. Вождь поділив мотузку між ними.

Тоді білий чоловік сказав:

До хатини лева прийшла гієна. Лев не запропонував їй поїсти. Адже гієна кусається, і люди її бояться.

Гієна сказала леву:

Ми втратили різні ремесла і майстерність.

Раніше ми вміли споруджувати переправи з каменю через річки, вміли бити рибу острогою.

Дуже давно, на самому початку, коли на землі жили чоловіки і жінки стародавнього народу, людей було небагато.

В ті часи чоловіки і жінки жили окремо.

Ось що я чув, зараз я розповім вам.

Жили в одному місці люди. Ну а у Гари не було дружини, адже так? Ось він нічого й не знав про жаб. Жінки вбивали жаб, вони вбивали їх, вбивали… тьху, прірва! Ну, а Гара ж бо не був настільки дурним, щоб не бачити, чим вони займаються!

Кров із серця Гцонцемдіми витекла.

Вона пішла, і її вбили. Кров з її серця полетіла назад у стійбище і сіла зверху на спинний хребет її бабусі. Бабуся взяла і поклала її до мішка. Кров лежала там, у мішку, і підростала. Вона росла-росла, поки знову не стала жінкою. Діти цього селища побачили її і закричали: “Тітонько! Тітонько!”. Племінниці побачили її і радісно вітали.