Калінінська АЕС розташована на півночі Тверської області, поблизу міста Удомля та на березі однойменного озера. Станція складається з чотирьох енергоблоків типу ВВЕР-1000 загальною потужністю 4000 МВт. Вона є філією концерну «Росенергоатом» і однією з основних джерел електроенергії для Центральної Росії.

Ядерні ракетні двигуни на радіоактивному розпаді — це теоретичний клас космічних двигунів, у яких енергія для створення тяги отримується безпосередньо від природного радіоактивного розпаду ізотопів або від тепла, яке він генерує. На відміну від ядерних реакторів поділу, де відбувається керована ланцюгова реакція, тут використовується пасивне виділення енергії нестабільними ядрами. Такі системи розглядаються як простіші, але значно менш потужні варіанти ядерних ракетних двигунів, придатні переважно для малопотужних космічних місій.

Ядерні ракетні двигуни на термоядерному синтезі (термоядерні ракетні двигуни) — це гіпотетичний клас ракетних двигунів, у яких джерелом енергії є реакції термоядерного синтезу легких ядер (наприклад, дейтерію та тритію або інших ізотопів водню). На відміну від ядерних двигунів поділу, вони не використовують розщеплення важких ядер, а відтворюють процеси, подібні до тих, що відбуваються в зорях. Теоретично такі двигуни можуть забезпечити найвищу ефективність серед усіх відомих ракетних систем і відкрити шлях до швидких міжпланетних і навіть міжзоряних польотів.

Пульсуючі ядерні ракетні двигуни (пульсуючі ЯРД) — це концептуальний клас ядерних ракетних двигунів, у яких тяга створюється не безперервним потоком реактивного струменя, а серією коротких імпульсів енерговиділення. Кожен імпульс відповідає окремому «вибуху» або контрольованому ядерному мікро- або макроенергетичному процесу, що передає імпульс робочому тілу або конструкції двигуна. Такі системи розглядаються як один із потенційних шляхів до дуже високих швидкостей у космосі, але залишаються переважно теоретичними через складність керування та безпекові обмеження.

Ядерний ракетний двигун з газофазним реактором — це концептуальний тип ядерного теплового ракетного двигуна, у якому ядерне паливо перебуває у газоподібному або плазмовому стані всередині активної зони реактора. Така система теоретично дозволяє досягати надзвичайно високих температур і, відповідно, дуже високого питомого імпульсу, що робить її однією з найперспективніших і водночас найскладніших концепцій ядерної космічної тяги.

Ядерний ракетний двигун з твердофазним реактором — це різновид ядерного теплового ракетного двигуна, у якому ядерний реактор перебуває у твердому агрегатному стані (як правило, на основі урану або інших ядерних матеріалів у вигляді паливних елементів). У такій системі тепло, що утворюється внаслідок поділу ядер, передається робочому тілу (зазвичай водню), яке нагрівається і викидається через сопло, створюючи реактивну тягу. Це найреалістичніший і найбільш досліджений тип ядерних ракетних двигунів.

Ядерні ракетні двигуни (ЯРД) — це клас ракетних двигунів, у яких джерелом енергії для створення реактивної тяги є ядерні реакції або тепло, отримане від ядерного реактора. На відміну від хімічних двигунів, ЯРД використовують енергію ядерного поділу (а в перспективі — термоядерного синтезу) для нагрівання робочого тіла, яке потім розширюється та створює тягу. Такі двигуни розглядаються як ключова технологія для швидких міжпланетних польотів.

Comanche Peak Nuclear Power Plant (CPNPP) — одна з найбільших атомних електростанцій США, розташована в окрузі Сомервелл поблизу міста Ґлен-Роуз у штаті Техас. Станція складається з двох енергоблоків із водо-водяними енергетичними реакторами (PWR) компанії Westinghouse та є важливим джерелом безвуглецевої електроенергії для енергосистеми Техасу (ERCOT). Загальна встановлена потужність станції становить близько 2,4 ГВт.

Edward Teller (Едвард Теллер; 15 січня 1908 — 9 вересня 2003) — американський фізик-теоретик угорського походження, один із ключових розробників термоядерної зброї та один із найвпливовіших учених періоду Холодної війни. Його часто називають «батьком водневої бомби» через провідну роль у створенні термоядерних боєзарядів за принципом Теллера–Улама.

Білоруська атомна електростанція (BelNPP або БілАЕС) — перша атомна електростанція Республіки Білорусь, побудована за російським проєктом AES‑2006 із реакторами ВВЕР‑1200 третього покоління. Об’єкт розташований поблизу міста Островець (Гродненська область) і відіграє ключову роль у національній енергетичній системі.

Курська атомна електростанція (КуАЕС) — велика атомна електростанція у Російській Федерації, розташована в місті Курчатов Курської області на березі річки Сейм приблизно за 40 км від міста Курськ. Станція є важливою частиною енергетичної інфраструктури Центральної Росії та має довгу історію експлуатації й модернізації.

Ленінградська атомна електростанція (Ленінградська АЕС) (англ. Leningrad Nuclear Power Plant) — велика діюча атомна електростанція у Російській Федерації, що розташована в місті Сосновий Бор Ленінградської області на південному узбережжі Фінської затоки, приблизно за 70 км на захід від Санкт‑Петербурга.

Свердловськ-45 — це кодова назва закритого міста СРСР, створеного у середині XX століття в межах радянської ядерної програми; місто спеціалізувалося на виробництві ядерних боєголовок і компонуванні ядерних матеріалів. Нині це місто називається Лісний в Свердловській області Російської Федерації й зберігає статус закритого адміністративно-територіального утворення.

Красноярськ-26 — це кодова назва радянського закритого міста, створеного в 1950 році як секретний центр для виробництва плутонію та підтримки ядерної оборонної програми. Такі назви міст (наприклад, «Красноярськ-26») були поштовими кодами й не відображалися на загальнодоступних картах. Сьогодні це місто відоме як Желєзногорськ — закрите адміністративно-територіальне утворення з розвиненою ядерною промисловістю.

Томськ-7 — це кодова назва закритого міста СРСР, яке було створене для обслуговування великих ядерних та військово-промислових об’єктів і залишалося секретним до початку 1990-х років. Нині це місто Сєвєрськ (рос. Seversk) у Томській області Російської Федерації — одне з найважливіших міст ядерної інфраструктури Радянського Союзу та сучасної Росії.

Златоуст‑36 — це кодова назва радянського закритого міста, створеного у рамках оборонної промисловості СРСР для роботи на об’єктах військового та атомного значення. Сьогодні Златоуст‑36 відомий як Трьохгорний у Челябінській області Російської Федерації — місто з обмеженим доступом, пов’язане з виробництвом і обслуговуванням компонентів ядерних озброєнь.

Пенза‑19 — це історична кодова назва закритого міста СРСР, створеного для секретних оборонних промислових завдань під час Холодної війни. Населений пункт, який із 1962 по 1992 рік офіційно називався Пенза‑19, нині відомий як Заречний — закрите адміністративно‑територіальне утворення з розвиненою ядерною промисловістю та виробництвом компонентів для озброєння.

Красноярськ‑45 — історична кодова назва закритого міста СРСР, створеного для секретних об’єктів радянської ядерної програми, зокрема для збагачення урану. Кодова назва виконувала функцію поштового індексу й приховувала реальне місцезнаходження. Сучасна назва міста — Зеленогорськ, закрите адміністративно‑територіальне утворення (ЗАТО) Красноярського краю Російської Федерації.

Челябінськ-40 — кодова назва закритого міста СРСР, що існувало як секретний населений пункт, пов’язаний із виробництвом плутонію й ядерними технологіями для радянської оборонної промисловості. Сьогодні це місто відоме як Озерськ у Челябінській області Росії і залишається закритим адміністративно-територіальним утворенням.

Свердловськ-44 — це кодова назва закритого міста СРСР, що існувало в радянські часи як секретний населений пункт, пов’язаний із виробництвом ядерних матеріалів для оборонної промисловості. Йдеться про місто, яке нині у Російській Федерації називається Новоуральськ (Свердловська область) і був одним із ключових центрів радянської ядерної програми.

Ядерна аварія в затоці Андрєєва — це ядерна аварія, що сталася у лютому 1982 року на радянській військово‑морській базі Андрєєва бухта (Andreyeva Bay) на північному заході Російської Федерації біля Мурманська. Аварія пов’язана з витоком радіоактивної води з резервуару зі зношеними компонентами відпрацьованого ядерного палива, що створило значні екологічні ризики і стало складним довготривалим завданням для ліквідації наслідків.

9M730 «Буревісник» — це російська крилата ракета, що розробляється як ядерно‑приводна, ядерно‑озброєна стратегічна зброя довгого радіусу дії. НАТО класифікує її під кодовою назвою SSC‑X‑9 Skyfall.

• https://www.radiantnuclear.com/

Radiant Nuclear — інноваційна енергетична компанія-стартап зі США, яка розробляє портативні ядерні мікрореактори нового покоління. Їхній ключовий продукт — Kaleidos — це компактний, заводськи зібраний ядерний реактор потужністю 1 МВт, призначений для заміни дизельних генераторів у віддалених районах, для резервного живлення лікарень, дата-центрів, військових об’єктів та критичної інфраструктури.

Проєкт «Оріон» — це історична американська дослідницька програма ядерного імпульсного ракетного руху, яка розглядала можливість створення космічного корабля, що отримує тягу від послідовних ядерних вибухів за бортом судна для досягнення екстремальних швидкостей і виконання міжпланетних та потенційно міжзоряних польотів.

Ядерно-накачуваний лазер (NPL) — це лазер, у якому енергія для накачування (створення інверсії населеності) надходить безпосередньо з ядерних реакцій замість традиційних електричного розряду чи оптичної накачки. Це може бути енергія фрагментів поділу, нейтронів або інших частинок, що виникають у результаті ядерного розпаду чи реакції, які взаємодіють з активним середовищем лазера та створюють інверсію енергетичних рівнів.

Тритій (хімічний символ T, ³H, англ. Tritium) — радіоактивний ізотоп водню. Це один із трьох відомих ізотопів водню, поряд із протієм (¹H) і дейтерієм (²H). У ядрі тритію міститься 1 протон і 2 нейтрони, що робить його найважчим ізотопом водню, який ще може утворювати стабільні атоми.

Проєкт Excalibur (США, 1980-ті) — це експериментальний концепт ядерно накачуваного лазера високої потужності, який розроблявся в рамках програми стратегічної оборони (SDI) США.