Репортаж про використання самохідної артилерійської установки DANA М2 у складі 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.

Богодухів — старовинне місто Харківщини, що стоїть над тихою річкою Мерло серед просторів Слобожанщини. Його історія — це оповідь про козацькі слободи, прикордонні фортеці, важку працю хліборобів і майстрів, про війни та відродження. Немов старий літописний лицар на сторожі східних земель України, Богодухів протягом століть зберігав свою гідність, приймаючи удари долі й щоразу повертаючись до мирного життя.

У місті Шаргород поряд із архітектурними пам’ятками заклали процес перетворення цукрового заводу на арт-резиденцію. Подивіться на історичне місто Шаргород з нового ракурсу!

Золотоноша — одне з найдавніших міст Лівобережної України, розташоване серед широких придніпровських рівнин, на берегах тихоплинної річки Золотоношки. Це місто не лежить на великих туристичних маршрутах, але саме тому дозволяє побачити Україну без декорацій. Тут історія не прагне справити враження — вона живе у старих вулицях, козацькій пам’яті, ярмаркових традиціях і неспішному ритмі життя. Подорожній, який прибуває сюди, швидко помічає, що Золотоноша існує не завдяки гучним легендам, а завдяки людям, які протягом століть обробляли землю, боронили край і берегли свою пам’ять.

Командир роти «Адвокат» розповідає про важливість злагодженості в підрозділі та мотивацію для захисту Вугледару від ворога.

До шахт, териконів і заводів тут була інша мапа — Кальміус, Азовське море, Домаха, зимівники, соляні дороги й Кальміуська паланка Війська Запорозького Низового.

Чому обіцяна підтримка перетворилася на «ніж у спину»? Як сталося так, що після спільної перемоги над більшовиками під Замостям, Польща підписала сепаратний мир, фактично ліквідувавши УНР?

Камінь-Каширський — одне з найдавніших міст українського Полісся, заховане серед соснових борів, заболочених луків і повільних вод Прип’ятського басейну. Воно не схоже на міста, що виросли на великих торговельних шляхах чи морських узбережжях. Тут історія розгортається повільніше, мов течія річки Цир, яка століттями несе свої води крізь ліси й болота. Подорожній, який приїжджає до Каменя-Каширського, швидко розуміє: Полісся не відкривається одразу. Воно потребує часу, уважності й готовності слухати тишу. Саме в цій тиші живе пам’ять про князівські фортеці, волинських правителів, литовських князів, козаків і покоління поліщуків, які навчилися жити в гармонії з непростою природою.

Олексій «Мутний» Василюк — морпіх, ветеран та боєць 412 полку Сил безпілотних систем NEMESIS в інтерв’ю для Армія TV розповідає про «кращі» сторони армії, формування полку та нестандартний підхід та роботу полку безпілотників.

1939 року на кордоні між Закарпаттям та Галичиною (Угорщиною та Польщею) на Верецькому перевалі польські прикордонники за наказом польського керівництва розстріляли полонених українських воїнів Карпатської Січі , яких Угорщина передала Польщі,

FPV-дрони активно використовуються українськими військовими для знищення ворожої техніки та живої сили, надаючи операторам можливість відчувати себе в центрі подій.

Ланівці — невелике місто на півночі історичної Волині, сьогодні адміністративний центр Лановецької міської громади Кременецького району Тернопільської області (до адміністративної реформи 2020 року — районний центр). Це місто не належить до тих місць, що голосно заявляють про себе. Воно не змагається з великими історичними столицями, не вражає палацами чи фортецями. Проте саме такі міста часто виявляються найкращими провідниками в історію краю. Подорожній, який опиняється тут, швидко розуміє: Волинь відкривається не через гучні легенди, а через тихі вулиці, поля, старі церкви й людську пам’ять, що пережила державні кордони, війни та імперії.

Хто такі скіфи — дикі кочівники чи творці першої великої цивілізації на території України? Як вони жили, у що вірили, чому їх боялися навіть перси і який спадок залишили нам?

Вознесенівка — місто Луганщини на крайньому сході України, шахтарське поселення, народжене в добу великого промислового освоєння Донбасу. Його доля тісно пов’язана з вугіллям, залізницею та працею гірників, які серед степових просторів створили власний міський світ. Колишній Червонопартизанськ, а нині Вознесенівка, зберігає в назві пам’ять про давній хутір і водночас нагадує про цілий пласт історії українського сходу — історії шахтарських родин, важкої праці та випробувань війною.

Боярка — місто на Київщині, яке сьогодні часто сприймають лише як передмістя столиці, хоча його історія набагато глибша за звичне уявлення про місто-супутник. Воно виросло між сосновими лісами, старими шляхами до Києва і залізничною лінією, що у XIX столітті змінила долю тихого села Будаївки. Тут переплелися давньоруські городища, монастирські володіння Києво-Печерської лаври, козацька пам’ять, дачна культура імперської доби, українське культурне відродження і драматичні події ХХ століття.

На високому правому березі Дніпра, де річка розливається широкою гладдю Канівського водосховища, стоїть Ржищів — невелике місто з історією, яка значно старша за його сучасні вулиці. Це місце, де на одному схилі зустрічаються сліди трипільських поселень, земляні вали давньоруської фортеці, козацькі перекази, старі храми й тиха дніпровська пристань.

«Не можна віддавати накази, які ти не здатен виконати сам» – командир батальйону 126-ї ОБр ТрО. Командир батальйону 126-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Артем упевнений, що побратимів потрібно мотивувати власним прикладом.

Старобільськ — давнє місто Луганщини, що стоїть над тихою річкою Айдар серед безкраїх степів Слобожанщини. Його історія — це сувора й водночас світла повість про козацьких переселенців, хліборобів, купців, учителів і воїнів, які творили життя на східному краї України. Місто, народжене як козацька слобода Стара Біла, стало духовним і культурним осередком півночі Луганщини, зберігши у своїх вулицях пам’ять про кілька століть людської праці та боротьби.

Горохів — невелике місто на півдні Волині, розташоване серед хвилястих ландшафтів Горохівської височини, біля річки Липи. Його історія не належить до гучних літописів імперій, але саме в таких містах часто зберігається найточніший портрет краю: у старих дорогах, церковних мурах, пам’яті поколінь і землі, яка пам’ятає князів, шляхту, селян, війни та зміни кордонів.

Остер — давнє місто Чернігівщини, що стоїть там, де тихий Остер віддає свої води широкій Десні. Його історія — мов старий літопис, написаний не лише чорнилом на пергаменті, а й каменем давніх храмів, земляними валами городищ та пам’яттю поколінь. Тут сходилися шляхи князів, воїнів, купців і хліборобів, а над річковими просторами століттями лунали дзвони церков і голоси людей, які творили долю українського Полісся.

Олексій “ВАГОН” — офіцер та досвідчений командир. Закінчив військову кафедру. У цивільному житті працював залізничником. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України.

На південних околицях Київщини, серед просторів Білоцерківського степу, лежить Узин — місто, яке на перший погляд здається типовим українським провінційним поселенням, але уважний мандрівник швидко відкриває його приховані шари. Тут зустрічаються давні степові дороги, козацька пам’ять, цукрова промисловість, авіаційна історія та спокійний ритм сучасної громади.

Не тільки на морі. У складі Військово-Морських Сил з’явився ситуаційний центр річкової флотилії. Він відповідає за відстеження обстановки по Дніпру і притоках – від білоруського кордону і аж до Очакова. 

Белз — одне з найдавніших міст Галичини, тихе місто над річкою Солокією, де каміння старих мурів і пагорби княжої землі пам’ятають голоси руських князів, шляхетських родів, купців і ремісників. Розташований на заході Львівщини, неподалік українсько-польського прикордоння, він протягом століть був свідком зміни держав і народів, залишаючись одним із духовних та історичних осередків української землі.

Шахтарське — наймолодше місто Західного Донбасу, народжене не навколо стародавньої фортеці, княжого замку чи козацького перевозу, а довкола вугільних шахт, що відкрилися серед широкого степу Придніпров’я. Подорожуючи сюди, не шукають середньовічних мурів або барокових храмів. Натомість знаходять іншу історію — історію людей, які буквально виростили місто з поля, перетворивши безіменну балку на сучасний промисловий центр. Тут усе ще відчувається ритм шахтарської праці, хоча саме місто дедалі більше нагадує не лише індустріальне поселення, а й звичайне українське місто, де життя давно вийшло за межі шахтних прохідних.

Командир взводу інструкторів 13-ї бригади «Ракета», який має бойовий досвід із Вугледара та Херсона, розповідає про процес підготовки рекрутів у «Хартії». Навчання триває 60 днів, з акцентом на практичні навички та реальний бойовий досвід. Відео про те, як «Хартія» готує своїх бійців до жорстких реалій війни.

Хто завжди дає впевненість Князівській піхоті в бою? Князівські велети-танкісти! Хто завжди підтримає прицільним вогнем? Вони ж, танкісти! Надійніших побратимів годі й шукати!