Боярка — місто на Київщині, яке сьогодні часто сприймають лише як передмістя столиці, хоча його історія набагато глибша за звичне уявлення про місто-супутник. Воно виросло між сосновими лісами, старими шляхами до Києва і залізничною лінією, що у XIX столітті змінила долю тихого села Будаївки. Тут переплелися давньоруські городища, монастирські володіння Києво-Печерської лаври, козацька пам’ять, дачна культура імперської доби, українське культурне відродження і драматичні події ХХ століття.

На високому правому березі Дніпра, де річка розливається широкою гладдю Канівського водосховища, стоїть Ржищів — невелике місто з історією, яка значно старша за його сучасні вулиці. Це місце, де на одному схилі зустрічаються сліди трипільських поселень, земляні вали давньоруської фортеці, козацькі перекази, старі храми й тиха дніпровська пристань.

«Не можна віддавати накази, які ти не здатен виконати сам» – командир батальйону 126-ї ОБр ТрО. Командир батальйону 126-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Артем упевнений, що побратимів потрібно мотивувати власним прикладом.

Старобільськ — давнє місто Луганщини, що стоїть над тихою річкою Айдар серед безкраїх степів Слобожанщини. Його історія — це сувора й водночас світла повість про козацьких переселенців, хліборобів, купців, учителів і воїнів, які творили життя на східному краї України. Місто, народжене як козацька слобода Стара Біла, стало духовним і культурним осередком півночі Луганщини, зберігши у своїх вулицях пам’ять про кілька століть людської праці та боротьби.

Горохів — невелике місто на півдні Волині, розташоване серед хвилястих ландшафтів Горохівської височини, біля річки Липи. Його історія не належить до гучних літописів імперій, але саме в таких містах часто зберігається найточніший портрет краю: у старих дорогах, церковних мурах, пам’яті поколінь і землі, яка пам’ятає князів, шляхту, селян, війни та зміни кордонів.

Остер — давнє місто Чернігівщини, що стоїть там, де тихий Остер віддає свої води широкій Десні. Його історія — мов старий літопис, написаний не лише чорнилом на пергаменті, а й каменем давніх храмів, земляними валами городищ та пам’яттю поколінь. Тут сходилися шляхи князів, воїнів, купців і хліборобів, а над річковими просторами століттями лунали дзвони церков і голоси людей, які творили долю українського Полісся.

Олексій “ВАГОН” — офіцер та досвідчений командир. Закінчив військову кафедру. У цивільному житті працював залізничником. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України.

На південних околицях Київщини, серед просторів Білоцерківського степу, лежить Узин — місто, яке на перший погляд здається типовим українським провінційним поселенням, але уважний мандрівник швидко відкриває його приховані шари. Тут зустрічаються давні степові дороги, козацька пам’ять, цукрова промисловість, авіаційна історія та спокійний ритм сучасної громади.

Не тільки на морі. У складі Військово-Морських Сил з’явився ситуаційний центр річкової флотилії. Він відповідає за відстеження обстановки по Дніпру і притоках – від білоруського кордону і аж до Очакова. 

Белз — одне з найдавніших міст Галичини, тихе місто над річкою Солокією, де каміння старих мурів і пагорби княжої землі пам’ятають голоси руських князів, шляхетських родів, купців і ремісників. Розташований на заході Львівщини, неподалік українсько-польського прикордоння, він протягом століть був свідком зміни держав і народів, залишаючись одним із духовних та історичних осередків української землі.

Шахтарське — наймолодше місто Західного Донбасу, народжене не навколо стародавньої фортеці, княжого замку чи козацького перевозу, а довкола вугільних шахт, що відкрилися серед широкого степу Придніпров’я. Подорожуючи сюди, не шукають середньовічних мурів або барокових храмів. Натомість знаходять іншу історію — історію людей, які буквально виростили місто з поля, перетворивши безіменну балку на сучасний промисловий центр. Тут усе ще відчувається ритм шахтарської праці, хоча саме місто дедалі більше нагадує не лише індустріальне поселення, а й звичайне українське місто, де життя давно вийшло за межі шахтних прохідних.

Командир взводу інструкторів 13-ї бригади «Ракета», який має бойовий досвід із Вугледара та Херсона, розповідає про процес підготовки рекрутів у «Хартії». Навчання триває 60 днів, з акцентом на практичні навички та реальний бойовий досвід. Відео про те, як «Хартія» готує своїх бійців до жорстких реалій війни.

Тростянець — старовинне місто Сумщини, що розкинулося серед лісів і пагорбів Слобожанщини над річкою Боромлею. Його доля нагадує сторінки великого історичного роману: тут були козацькі поселення і панські маєтки, дзвеніли ярмарки, розвивалася промисловість, а в часи лихоліть місто знову й знову піднімалося з руїн. Тростянець — це не лише географічна назва на карті України, а жива пам’ять про людей, які крізь століття берегли свою землю.

Фінальне випробування рекрутів і отримання шевронів — символу входження до «Хартії».

Щоденник північнокорейського солдата: як він обікрав росіян і зганьбив честь Кіма.

Дубровиця — одне з найдавніших міст Українського Полісся, де історія не відокремлюється від лісу, а річка Горинь здається такою ж давньою, як людська пам’ять. Тут не відчувається поспіху великих міст. Навпаки, здається, що час навчився рухатися зі швидкістю поліських вод, оминаючи соснові бори, болота й дубові гаї, від яких, найімовірніше, й походить сама назва міста. Подорожній, що потрапляє до Дубровиці, відкриває для себе не лише давній центр удільного князівства, а й край, де князі, монахи, ремісники, поліщуки та мандрівники залишили свої сліди серед лісів, які й сьогодні визначають характер цієї землі.

Українські артилеристи працюють безперервно, щоб наблизити перемогу, виконуючи бойові завдання та забезпечуючи себе боєкомплектом під час важких умов війни.

Іловайськ — невелике місто на сході України, яке виросло з колійного роз’їзду й стало одним із найважливіших залізничних вузлів Донбасу. Його історія — це історія дороги: потяги, шахти, робітничі квартали, степовий горизонт і люди, чиї життя десятиліттями були прив’язані до розкладу залізниці. У серпні 2014 року назва Іловайська увійшла до української та світової історії через одну з найтрагічніших сторінок російсько-української війни — Іловайську трагедію.

Дубно — одне з найдавніших міст України, адміністративний центр Дубенської міської громади та Дубенського району Рівненської області. Місто розташоване на берегах річки Ікви, на історичній Волині, і є одним із найвизначніших культурно-історичних центрів Західної України. Дубно відоме насамперед своїм величним замком князів Острозьких, багатою середньовічною історією, численними архітектурними пам’ятками та важливою роллю у політичному, економічному й культурному житті Волині протягом багатьох століть.

Поділля. Вінницька область. Унікальний храм із зовнішніми розписами, неповторна бубнівська кераміка та перший в Україні музей АТО. А ще фазанарій і смачна мисливська страва, яку можна скуштувати тільки в цьому містечку. Отже, сьогодні ми побуваємо в мальовничому Гайсині та проведемо тут наш вікенд. А познайомить нас зі своїм рідним містечком Олена Чучко, яка добре знає усі місцеві туристичні об’єкти.

Відео з інтерв’ю з 24-річним капітаном ЗСУ Павлом, який розповідає про свою службу, роботу з дронами, новою артилерією, а також про взаємодію з іноземними союзниками та цікавий досвід на навчаннях в Італії.

Відео про екоцид, спричинений підривом Каховської ГЕС росією, який підтопив понад 80 населених пунктів.

Сьогодні ми оглянемо архітектуру палацу графа Ксідо у Хмільнику, що розміщений на місці старовинного замку, який малював сам Наполеон Орда. Від замку збереглася лише башта. Палац збудований у 1916 році за проєктом архітектора Івана Фоміна.

Процес планування бою для ефективного управління підрозділом.

Прип’ять — місто, яке прожило надзвичайно коротке життя, але стало одним із найвідоміших населених пунктів світу. Воно народилося як символ радянської віри в атомну енергетику, виросло серед поліських соснових лісів, а менш ніж через шістнадцять років після заснування було назавжди залишене своїми мешканцями. Сьогодні Прип’ять — це не лише покинуте місто в Чорнобильській зоні відчуження. Це місце пам’яті, найбільший у Європі музей просто неба, своєрідний літопис техногенної епохи й нагадування про те, як одна ніч здатна змінити долі сотень тисяч людей.

На карті Поділля Шаргород здається невеликим містом, одним із багатьох. Але варто пройти його вузькими вулицями, як стає зрозуміло: це місце ніколи не було провінцією. Воно пам’ятає литовських князів і польських магнатів, козацькі повстання й османських пашів, православних братчиків, католицьких монахів і рабинів. Тут історія не нашаровується рівними пластами — вона нагадує мозаїку, де кожен камінець належить іншій цивілізації, але разом вони створюють один із найцікавіших історичних портретів Поділля.

Інтерв’ю з Платоном — техніком майстерні 59-ї бригади «Степові хижаки»: