Крилата ракета Х-20 (комплекс К-20) була розроблена в середині 1950-х років у СРСР як частина програми по створенню авіаційної ракетної зброї. Це була перша авіаційна ракета з ядерною боєголовкою, що мала здатність вражати стратегічні цілі на великих відстанях (до 600 км) за допомогою літака-носія Ту-95К.
Історія створення та розробка
11 березня 1954 року була видана постанова Радміну СРСР про створення ракетного комплексу К-20. Згідно з постановою, ОКБ-156 під керівництвом А.Н. Туполєва було наказано розробити літак-носій Ту-95К на основі бомбардувальника Ту-95МА. Паралельно велась робота над самою ракетою Х-20 в ОКБ-155 під керівництвом А.І. Мікояна, де головним конструктором був М.І. Гуревич.
Ракета повинна була мати надзвукову швидкість (близько 1700-2000 км/год) і здатність уражати великі стратегічні цілі на відстані до 600 км. Маса ракети з ядерною боєголовкою становила близько 4000 кг. Для цього використовувався турбореактивний двигун АЛ-7Ф, що забезпечував необхідну тягу.
Технічні характеристики і конструкція
Конструкція ракети була спроектована за літаковою схемою, запозичивши багато рішень від винищувачів. Для досягнення надзвукових швидкостей було обрано крило з великою стрілоподібністю (55°), що дозволяло зменшити аеродинамічний опір на таких швидкостях. Крім того, через відсутність необхідності маневрувати при зльоті та посадці, ракета мала меншу площу крила і не потребувала закрилків.
Використання комбінованої системи наведення, що включала програмований автопілот і радіометричну апаратуру, було необхідне через відсутність ефективних радіолокаційних систем для наведення на дальніх відстанях. Це дозволяло здійснювати навігацію ракети до мети з відомими координатами, що було важливо для великих стратегічних цілей, таких як військові бази та аеродроми.
Процес випробувань та прийняття на озброєння
Перші випробування ракети Х-20 почалися влітку 1957 року, і протягом наступного року ракета проходила ряд випробувань, включаючи польоти з імітацією радіопротидії. Протягом цих випробувань ракета демонструвала задовільні результати, але були й недоліки, зокрема проблеми з дальністю та точністю.
Після усунення проблем у конструкції та модернізації бойової частини (ядерний заряд був замінений на термоядерний), ракета була готова до прийняття на озброєння. 9 вересня 1960 року уряд СРСР ухвалив постанову про прийняття авіаційно-ракетного комплексу К-20 на озброєння.
Літак-носій Ту-95К
Для запуску ракети Х-20 був створений літак-носій Ту-95К, який пройшов серйозні модифікації порівняно з базовим бомбардувальником Ту-95. Літак отримав спеціальний вантажовідсік для підвіски ракети, систему запуску ракети, а також додаткові паливні баки для забезпечення дальності польоту. Однак через збільшення ваги літака і складності конструкції дальність польоту Ту-95К зменшилася майже на 2000 км, що обмежувало його здатність досягати цілей на великих відстанях без дозаправки.
Подальші вдосконалення та модернізація
Під час випробувань виникли проблеми з запуском двигуна ракети на великих висотах, що потребувало вдосконалення пускової системи і використання спеціального пускового палива. Також проводилися роботи з покращення аеродинамічних характеристик ракети для забезпечення стабільної роботи на надзвукових швидкостях.
- Ту-95КД і система дозаправки: Літак Ту-95КД був оснащений системою універсальної заправки, яка дозволяла дозаправляти ракету під час польоту. Це стало важливим елементом у підвищенні дальності та ефективності використання літака для запуску крилатих ракет.
- Ракета Х-20: Ракета Х-20 мала стрілоподібне крило, що дозволяло їй досягати надзвукових швидкостей. Для її виготовлення використовувались легкі та міцні матеріали, такі як алюмінієві сплави та магнієвий сплав, що забезпечувало достатню міцність і зменшувало вагу конструкції.
- Конструкція та двигун: Ракета була оснащена двигуном АЛ-7ФК, що працював на надзвукових швидкостях, з високоекономічним використанням палива, і мала тягу 9200 кгс.
- Система наведення та управління: К-20 могла використовувати навігаційні та радіолокаційні режими для пошуку і ураження цілей. Система наведення була комбінована, з можливістю використання радіолокаційних станцій для попереднього пошуку цілей і автопілота для коригування траєкторії ракети.
- Бойова частина: Ракета була оснащена термоядерною бойовою частиною, здатною знищити великі об’єкти, навіть при значних похибках у наведені.
- Тестування та удосконалення: Тестування ракет за морськими цілями виявило недоліки в системі наведення, через що було необхідно здійснити доопрацювання апаратури для підвищення її надійності.
- Потужність ракетної бойової частини: Незважаючи на похибки в наведені, потужність БЧ дозволяла ракети ефективно знищувати цілі навіть при великих промахах, що робило комплекс К-20 надійним для ураження стратегічних об’єктів.
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Розмах крила (м) | 9,03 |
| Площа крила (м²) | 25,14 |
| Довжина (м) | 15,415 |
| Довжина без ПВД (м) | 14,6 |
| Діаметр фюзеляжу (м) | 1,895 |
| Висота (м) | 3,015 |
| Маса стартова (кг) | 11600 – 11800 |
| Маса порожня (кг) | 5878 |
| Дальність пуску (км) | 600 |
| Висота пуску (км) | 9 – 12 |
| Максимальна швидкість (М) | 2 |