У цьому лісі не було справжньої тиші — лише приглушений подих землі, що повільно перетравлювала минуле. Вночі з боліт підіймалися тіні тих, кого тут залишили без хрестів і прощань. Вони не блукали й не лякали — вони чекали. Чекали, доки хтось живий згадає їх без потреби, і тоді ліс забирав цю людину собі, як плату за пам’ять.
