Осінь оселилася в волинському лісі, як стародавня чародійка, що знала, як розмовляти з деревами. Під час заходу сонця крони дубів почали шепотіти між собою про забуті кохання і невиконані обіцянки. Іноді, серед цих шелестів, можна було почути голоси людей, що ніколи не жили тут, але якимось дивом залишили частину душі серед листя.
