Гідрологічний заказник загальнодержавного значення Болото Мох розташований у Сновському районі Чернігівської області, неподалік від села Єліне. Це один із найцікавіших болотних масивів українського Полісся, де серед соснових лісів збереглася унікальна природа з характерними для півночі Європи ландшафтами та рослинністю.
Територія заказника займає 98 гектарів, а площа охоронної зони становить 652 гектари. Створений у 1974 році, він перебуває у віданні Корюківського держлісгоспу та розташований у межах Новоборовицького лісництва. Болото лежить на другій лівобережній терасі річки Снов і має важливе водорегулююче значення для навколишніх екосистем.
Місцевий ландшафт справляє особливе враження: серед світлих соснових борів відкривається простір мохових боліт із невисокими березами та соснами, що ніби виростають просто зі сфагнового килима. Торфові поклади тут сягають глибини до 2,5 метра й належать до мішаного перехідного типу.
Флора заказника має виразний бореальний характер. Тут виявлено близько 50 видів судинних рослин, багато з яких створюють типовий пейзаж північних боліт. Основну частину території займають мезотрофні та олігомезотрофні пухівково-сфагнові угруповання. Навесні й улітку болото вкривається пухівкою піхвовою — білими пухнастими «хмарками», що хвилюються над мохами під вітром. Серед сфагнових мохів ростуть розріджені сосни звичайні та берези пухнасті й повислі, висотою до трьох метрів.
У трав’яно-чагарничковому ярусі поширені багно болотне, журавлина болотна, андромеда багатолиста та різні види осок. Подекуди трапляються теліптерис болотний, верба попеляста й куничник сіруватий. Моховий покрив тут надзвичайно густий — він вкриває до 90 % поверхні болота, створюючи м’який пружний килим із різноманітних видів сфагнуму та зелених мохів.
Периферійні ділянки болота мають інший характер. Тут переважають осоково-сфагнові угруповання з більш густою трав’янистою рослинністю та березовими заростями. Серед трав виділяються осока омська, осока чорна, пухівка піхвова та вовче тіло болотне. У вологих западинах ростуть вербозілля звичайне та кизляк китицецвітий.
На підвищених і частково заліснених окраїнах болота природа поступово переходить у соснові чорничники. Тут уже з’являються чорниця, брусниця та щитник шартрський, додаючи пейзажу рис справжньої поліської тайги.
Подорож цими місцями — це можливість побачити рідкісний світ поліських боліт майже у первозданному вигляді: тихий, прохолодний і сповнений особливої північної атмосфери. Тут панують запахи сфагнових мохів і багна, дзеркальні плеса води та майже незаймана дика природа, яка дозволяє відчути справжню красу українського Полісся.