Ніхто також не насмілювався зривати гриби на галявині за болотом. Там вони утворювали ідеальне коло, яке щороку ставало ширшим. Люди вірили, що це двері. Не в інший світ, а в інший час. У ночі молодика над колом здіймався сріблястий туман, і тоді можна було почути голоси тих, кого давно поховали. Голоси не лякали. Вони звучали так, ніби померлі просто заблукали дорогою додому.
