De Havilland Mosquito був одним із найуніверсальніших літаків Королівських ВПС Великої Британії часів Другої світової війни. Окрім ролей бомбардувальника, розвідника та винищувача, окремі його варіанти активно використовувалися для боротьби з кораблями та підводними човнами Крігсмаріне. Найбільш незвичайною версією став Mosquito FB Mk XVIII «Tsetse», оснащений автоматичною 57-мм гарматою Molins, тоді як стандартні винищувачі-бомбардувальники Mosquito FB Mk VI виконували удари по морських цілях із використанням некерованих ракет RP-3.

Передумови створення протикорабельної версії Mosquito

На початку 1940-х років Королівські ВПС зіткнулися з необхідністю ефективної боротьби з німецькими підводними човнами та кораблями постачання. Німеччина посилювала протиповітряну оборону своїх суден, особливо підводних човнів, які отримували дедалі більше зенітного озброєння. Це ускладнювало традиційні атаки малих бомбардувальників і торпедоносців.

Швидкісний дерев’яний багатоцільовий літак De Havilland Mosquito виявився придатним для ролі ударного морського літака завдяки:

  • високій швидкості;
  • великій дальності;
  • здатності діяти на малих висотах;
  • хорошій маневровості;
  • значному запасу міцності конструкції.

У 1944 році літаки Mosquito FB Mk VI почали застосовуватися підрозділами Берегового командування RAF (RAF Coastal Command) для атак на кораблі з використанням восьми 60-фунтових ракет RP-3.

Mosquito FB Mk VI у протикорабельній ролі

Основним серійним варіантом Mosquito для ударних операцій був FB Mk VI. Він створювався як винищувач-бомбардувальник і мав потужне озброєння:

  • чотири 20-мм гармати Hispano у нижній частині носа;
  • чотири 7,7-мм кулемети Browning;
  • до двох 250-фунтових або 500-фунтових бомб у внутрішньому відсіку;
  • до восьми ракет RP-3 під крилами.

Для морських атак найважливішою стала ракетна конфігурація. Mosquito міг здійснювати швидкі атаки на кораблі, наближаючись на малій висоті та запускаючи ракетний залп перед відходом.

Некеровані ракети RP-3

Основною ракетною зброєю Mosquito у морських операціях були британські некеровані авіаційні ракети RP-3 (Rocket Projectile 3 inch).

Характеристики системи:

  • калібр ракети: 76,2 мм;
  • маса бойової частини залежала від типу;
  • запускалася з рейкових напрямних під крилами;
  • застосовувалася проти кораблів, підводних човнів, портових споруд і наземних цілей.

Для боротьби з кораблями використовувалися ракети з бронебійними або фугасними бойовими частинами. Велика швидкість Mosquito дозволяла виконувати атаку з мінімальним часом перебування під вогнем зенітної артилерії.

На відміну від 57-мм гармати, ракети давали змогу атакувати з більшої відстані та одночасно уражати площинні цілі. Саме тому багато екіпажів вважали ракетне озброєння практичнішим за важку гарматну установку.

Створення Mosquito FB Mk XVIII «Tsetse»

Найвідомішим протикорабельним варіантом став Mosquito FB Mk XVIII, який отримав прізвисько «Tsetse» через надзвичайно потужне «жало» у вигляді 57-мм гармати.

Ідея полягала у створенні літака, здатного знищувати підводні човни та легкі кораблі одним точним пострілом. За основу взяли Mosquito FB Mk VI, у носовій частині якого замість стандартних 20-мм гармат встановили велику гармату.

Перший прототип був створений шляхом переобладнання одного з FB Mk VI. Випробування показали, що установка настільки великої зброї на відносно легкий літак була можливою. Загалом було створено близько двох десятків літаків цієї спеціалізованої модифікації.

57-мм гармата Molins

Головною особливістю Mosquito FB Mk XVIII була гармата Molins Class M калібру 57 мм.

Вона походила від британської протитанкової гармати QF 6-pounder, але була адаптована для авіаційного використання.

Особливості установки:

  • калібр: 57 мм;
  • тип: автоматична гармата;
  • боєкомплект: 25 снарядів;
  • система заряджання: автоматична Molins;
  • можливість напівавтоматичного та автоматичного вогню;
  • маса установки: близько 720 кг.

Автомат заряджання був ключовою інновацією. Звичайна польова гармата такого калібру була непридатною для літака через необхідність ручного заряджання, але механізм Molins дозволив вести швидкий повторний вогонь.

Озброєння Mosquito FB Mk XVIII

Стандартне озброєння «Tsetse» включало:

  • одну 57-мм гармату Molins у носі;
  • два або чотири 7,7-мм кулемети Browning для пристрілювання;
  • додаткове бронювання екіпажу та важливих вузлів.

Кулемети використовувалися не для ураження кораблів, а для наведення основної гармати. Їхня траєкторія допомагала пілоту скоригувати прицілювання перед пострілом із 57-мм гармати.

Тактика атак із 57-мм гарматою

Атака з Molins вимагала високої точності.

Типова схема:

  • літак наближався до корабля на малій висоті;
  • виконував коротке пікірування;
  • відкривав вогонь із гармати;
  • намагався вразити ватерлінію або корпус;
  • швидко виходив із зони обстрілу.

Метою було пробити корпус або пошкодити життєво важливі системи корабля. Особливо ефективною гармата була проти підводних човнів, які перебували на поверхні.

Однак атака вимагала тривалого стабільного заходу на ціль, що збільшувало ризик ураження зенітним вогнем. Саме ця особливість стала одним із недоліків гарматної версії порівняно з ракетними атаками.

Бойове застосування проти кораблів і підводних човнів

Mosquito FB Mk XVIII використовувалися переважно підрозділами RAF Coastal Command.

Найвідомішим оператором став 248 Squadron RAF, який застосовував ці літаки проти німецьких суден у Північному морі та біля узбережжя Норвегії. Пізніше літаки також використовували 235 та 254 ескадрильї.

Перший підтверджений успіх проти підводного човна відбувся у березні 1944 року, коли Mosquito FB Mk XVIII взяли участь у знищенні німецького U-976 у Біскайській затоці.

Літаки застосовувалися проти:

  • підводних човнів типу U-Boot;
  • транспортних суден;
  • малих військових кораблів;
  • кораблів постачання;
  • конвоїв противника.

Banff Strike Wing і морські операції

Одним із найвідоміших формувань, що використовували Mosquito проти кораблів, було ударне крило Banff Strike Wing.

Це з’єднання RAF Coastal Command діяло з баз у Шотландії та спеціалізувалося на атаках німецького судноплавства біля узбережжя Норвегії.

До складу ударних груп входили:

  • Mosquito з ракетами;
  • Mosquito FB Mk XVIII із 57-мм гарматами;
  • інші ударні літаки.

Тактика полягала у швидкому виявленні конвоїв, масованій атаці кількох літаків і використанні переваги у швидкості.

Порівняння 57-мм гармати та ракет

Характеристика 57-мм Molins Ракети RP-3
Точність Висока при правильному заході Нижча
Дальність атаки Коротка Більша
Бронепробивна дія Дуже висока Залежала від бойової частини
Кількість уражень за атаку Один або кілька пострілів Масований залп
Вразливість літака Вища через необхідність прицілювання Нижча
Головні цілі Підводні човни, кораблі Кораблі, конвої

У практичному застосуванні ракети часто виявлялися універсальнішими, тоді як 57-мм гармата давала унікальну можливість завдати точкового руйнівного удару.

Недоліки гарматного варіанта

Попри оригінальність конструкції, Mosquito FB Mk XVIII мав низку проблем:

  • значне збільшення маси;
  • зменшення маневровості;
  • обмежений боєкомплект;
  • необхідність точного прицілювання;
  • більша залежність від погодних умов і навичок екіпажу.

Через це серійне виробництво залишилося обмеженим, а основну роль у протикорабельних операціях продовжували виконувати ракетні Mosquito FB Mk VI.

Значення програми

Антикорабельні Mosquito стали одним із найцікавіших прикладів використання швидкісного літака як «повітряної артилерійської платформи».

Mosquito FB Mk XVIII продемонстрував можливість встановлення надзвичайно потужної гармати на легкий двомоторний літак і став одним із найбільш незвичайних ударних літаків Другої світової війни.

Хоча 57-мм версія не стала масовою, а ракетний варіант виявився практичнішим, обидва підходи зробили значний внесок у розвиток британської морської ударної авіації.

Дещо інше: