Супутники серії «Космос»

«Космос» (Космос, Kosmos, Cosmos) — загальне позначення великої кількості радянських, а згодом російських космічних апаратів, що запускалися з 16 березня 1962 року. Це не єдина супутникова платформа чи одна безперервна космічна програма: під номерами «Космос» приховували апарати найрізноманітнішого призначення — військові розвідувальні та зв’язкові супутники, апарати раннього попередження про ракетний напад, навігаційні системи, наукові супутники, технологічні демонстратори, біологічні апарати, прототипи пілотованих кораблів, а також невдалі або частково невдалі міжпланетні місії. «Космос» є загальним позначенням широкого спектра радянських і російських місій, а не назвою однієї програми.

Походження назви

Позначення «Космос» з’явилося в радянській космонавтиці у 1962 році.

Його важливо розуміти як публічне позначення, яке дозволяло повідомляти про запуск космічного апарата без розкриття його справжнього призначення. Позначення COSMOS запровадили для опису багатьох радянських космічних активностей без розкриття конкретних деталей.

Це було особливо важливо для СРСР, де значна частина космічних програм мала військовий характер або перебувала під високим рівнем секретності.

Тому номер «Космос» сам по собі не визначає тип супутника.

Наприклад, під цим позначенням могли опинитися:

науковий супутник;
розвідувальний апарат;
супутник зв’язку;
апарат ракетного попередження;
навігаційний супутник;
біологічний апарат;
прототип пілотованого корабля;
невдала міжпланетна станція;
експериментальний військовий апарат.

Початок програми

Першим космічним апаратом, який отримав позначення «Космос», став «Космос-1», запущений 16 березня 1962 року з полігону Капустин Яр ракетою-носієм 63С1. Він був апаратом типу ДС-2, створеним у межах Дніпропетровської програми супутників.

«Космос-1» мав проводити технологічні випробування та досліджувати іоносферу. Його початкова орбіта була низькою, з перигеєм близько 207–217 км і апогеєм близько 650–980 км залежно від використаного набору орбітальних параметрів у каталогах; апарат зійшов з орбіти 25 травня 1962 року.

Саме цей запуск започаткував одну з найдовших серій космічних позначень в історії.

«Космос» — не одна серія супутників

Термін «серія супутників» є зручним, але технічно дещо неточним.

«Космос» об’єднує апарати, які могли мати абсолютно різну конструкцію, різних виробників, різні завдання, різні орбіти й різні ракети-носії.

Під позначенням Cosmos відомі:

військові місії;
наукові місії;
інженерні та технологічні випробування;
невдалі міжпланетні запуски;
прототипи навігаційних систем;
прототипи супутників зв’язку;
прототипи пілотованих кораблів;
апарати для дослідження планет.

Отже, «Космос» правильніше називати системою загальних позначень космічних апаратів, ніж єдиною супутниковою програмою.

Масштаб

Масштаб програми був винятковим.

Станом на 2013 рік було запущено майже 2500 апаратів із позначенням Cosmos.

Інший історичний підрахунок показує, що між березнем 1962 року та квітнем 1987 року було успішно запущено 1837 апаратів із позначенням Cosmos.

Різниця між цими цифрами пояснюється передусім різними часовими межами та методиками підрахунку.

Важливо також, що номер «Космос» не обов’язково відповідає кількості фізично успішних супутників. Невдалі запуски іноді взагалі не отримували окремого номера, тоді як окремі запуски могли виводити на орбіту одразу кілька апаратів із різними номерами «Космос».

Принцип нумерації

Перший апарат отримав номер «Космос-1», наступні — «Космос-2», «Космос-3» і так далі.

Нумерація в основному була послідовною, але її не можна безпосередньо використовувати для визначення хронології всіх космічних апаратів або кількості запусків.

Наприклад, одна ракета могла вивести кілька супутників, кожному з яких надавався власний номер «Космос».

Під час першого успішного запуску ракети Kosmos-1 18 серпня 1964 року на орбіту було виведено три супутники Strela-1, які отримали позначення Kosmos-38, Kosmos-39 і Kosmos-40.

Зв’язок із радянською секретністю

Радянська космічна програма поділялася на відкриті та закриті напрямки.

Про запуски «Космосів» часто повідомлялося офіційно, але справжнє призначення апарата могло не оголошуватися.

Це стосувалося передусім:

військової фото- та радіотехнічної розвідки;
електронної розвідки;
супутникового зв’язку для військових структур;
систем попередження про ракетний напад;
випробувань протисупутникової зброї;
військових навігаційних систем;
експериментальних апаратів подвійного призначення.

У деяких випадках справжню природу апарата вдалося встановити лише через багато років завдяки аналізу орбіти, конструкції, характеру маневрів та розсекречених документів.

Наукові супутники

Попри значну військову складову, під позначенням «Космос» запускалася велика кількість наукових апаратів.

Вони досліджували:

іоносферу;
магнітне поле Землі;
радіаційні пояси;
космічні промені;
сонячне випромінювання;
рентгенівське випромінювання;
гамма-випромінювання;
метеорні частинки;
верхню атмосферу;
біологічний вплив космічного польоту;
фізику плазми;
властивості навколоземного космічного простору.

Наукові місії Cosmos охоплювали метеорологію, аерономію, іоносферну фізику, енергетичні частинки, магнітні поля, біологію та дослідження інших планет.

«Космос-2»

«Космос-2» був апаратом типу 1МС, запущеним 6 квітня 1962 року.

Він досліджував радіаційні пояси та космічні промені. Як і «Космос-1», супутник був частиною раннього етапу радянських науково-технологічних програм.

«Космос-3»

«Космос-3», запущений 24 квітня 1962 року, був апаратом типу 2МС.

Його основними завданнями були дослідження радіаційних поясів та космічного випромінювання.

«Космос-4» і початок військової складової

«Космос-4» став одним із найважливіших ранніх апаратів.

Він був першим супутником типу Zenit-2, призначеним для військової розвідки. Апарат також використовувався для вимірювання радіаційного середовища до і після американських ядерних випробувань.

Zenit-2 був пов’язаний із розвитком радянської системи фотоелектронної розвідки.

Саме з появою Zenit-2 стало очевидно, що «Космос» буде використовуватися не лише для наукових досліджень.

Розвідувальні супутники Zenit

Zenit — одна з найважливіших груп апаратів, які отримували позначення «Космос».

Вони були радянськими військовими розвідувальними супутниками, значною мірою створеними на основі технологій, пов’язаних із пілотованим кораблем «Восток».

Типовий Zenit мав:

герметичний корпус;
оптичну апаратуру;
фотоплівку;
систему орієнтації;
радіосистеми;
повертальний апарат із відзнятим матеріалом.

Після завершення місії повертальна капсула могла доставити плівку на Землю.

Це була принципово інша архітектура порівняно із сучасними цифровими супутниками дистанційного зондування.

Ядерні випробування та супутники «Космос»

Частина наукових апаратів «Космос» використовувалася для вивчення наслідків ядерних випробувань та космічного радіаційного середовища.

Одним із ранніх прикладів є «Космос-4», який проводив вимірювання радіації до і після американських ядерних випробувань.

Такі місії були важливими для розуміння того, як ядерні вибухи та високоенергетичне випромінювання впливають на навколоземне космічне середовище.

Міжпланетні апарати під позначенням «Космос»

Однією з найцікавіших особливостей системи була практика присвоєння позначення «Космос» невдалим міжпланетним апаратам.

Якщо радянська станція не могла виконати міжпланетний маневр або не залишала навколоземної орбіти, їй у деяких випадках надавали позначення Cosmos замість оголошення її справжньої місії.

Тому серед «Космосів» зустрічаються апарати, які фактично були:

місячними станціями;
станціями для польотів до Венери;
станціями для польотів до Марса.

До Cosmos належали також невдалі планетні місії.

«Космос-21»

«Космос-21» був пов’язаний із невдалою радянською місією до Венери.

Через проблеми з виведенням апарат не зміг перейти на необхідну міжпланетну траєкторію й залишився на навколоземній орбіті.

Цей приклад добре демонструє, чому просте перерахування «супутників Космос» без урахування їхнього реального призначення може вводити в оману.

«Космос-60»

«Космос-60» був невдалою спробою здійснити радянську місячну місію.

Апарат був призначений для м’якої посадки на Місяць, але не зміг перейти на необхідну траєкторію.

Цікавим є те, що «Космос-60» водночас ніс наукову апаратуру для вимірювання гамма-випромінювання.

«Космос-96»

«Космос-96» був пов’язаний із невдалою радянською місією до Венери.

Він був частиною серії апаратів, створених на основі венеріанських станцій, але не зміг виконати міжпланетний політ.

«Космос-110»

«Космос-110» став важливим біологічним експериментом.

На ньому проводилися дослідження впливу тривалого космічного польоту на живі організми. Апарат вважається першим радянським біосупутником.

Цей напрямок згодом розвинувся у спеціалізовану серію «Біон».

Метеорологічні апарати

Частина ранніх радянських метеорологічних супутників також отримувала позначення «Космос».

До створення повноцінної серії «Метеор» радянські метеорологічні експерименти проводилися на різних апаратах, зокрема «Космос-122».

«Космос-122» вважається першим радянським метеорологічним супутником.

Такі апарати спостерігали за:

хмарністю;
атмосферними процесами;
температурними характеристиками;
станом земної поверхні;
розвитком циклонів та інших атмосферних явищ.

Супутники зв’язку

Під позначенням «Космос» запускалися й апарати, що належали до військових або експериментальних систем супутникового зв’язку.

Серед пов’язаних із Cosmos типів були Strela, Parus та інші апарати.

У 1964 році три супутники Strela-1 отримали номери Kosmos-38, Kosmos-39 та Kosmos-40.

Пізніші супутники Strela та Parus використовувалися для забезпечення військового зв’язку та передачі даних.

Strela

Strela була однією з перших радянських систем низькоорбітального супутникового зв’язку.

Її апарати використовувалися для передачі повідомлень між наземними пунктами.

Особливістю системи було використання сукупності супутників на низьких орбітах замість одного великого геостаціонарного апарата.

Саме супутники Strela стали однією з наймасовіших категорій апаратів, що отримували позначення «Космос».

Parus

Parus — радянська система навігаційно-зв’язкових супутників.

Пізні апарати цієї системи також запускалися під позначеннями «Космос». Наприклад, у списках супутників серії фігурують численні Parus, включаючи Kosmos-1802, Kosmos-1808 та інші.

Parus стали важливою складовою радянської військової супутникової інфраструктури.

Навігаційні системи

Система «Космос» також перетиналася з розвитком радянської супутникової навігації.

Зокрема, частина апаратів Циклон та пов’язаних із ними систем використовувала загальне позначення Cosmos.

Пізніше радянська та російська навігаційна система ГЛОНАСС також мала апарати, які в американських каталогах фігурували з номерами COSMOS.

У певний період усі апарати ГЛОНАСС розглядалися в міжнародних каталогах як частина загальної COSMOS-серії, а номери Cosmos могли відрізнятися від внутрішніх російських позначень.

Супутники електронної розвідки

Важливе місце в системі «Космос» займали апарати радіотехнічної та електронної розвідки.

Вони призначалися для:

виявлення радіовипромінювань;
визначення характеристик радіолокаційних станцій;
аналізу роботи систем зв’язку;
виявлення джерел електромагнітного випромінювання;
збору інформації про військові системи інших держав.

Однією з відповідних груп були супутники Tselina.

Tselina

Tselina — радянське сімейство супутників електронної розвідки.

До нього входили різні модифікації, зокрема:

Tselina-D;
Tselina-O;
Tselina-R;
Tselina-2.

Пізні апарати Tselina отримували позначення «Космос». Наприклад, Kosmos-1805 був Tselina-R, а Kosmos-1804 — Zenit-8.

Tselina-2 запускалися й у пізній радянський та пострадянський періоди; серед них був Kosmos-2219.

Розвідувальні апарати Yantar

Іншою великою групою були супутники Yantar.

Yantar розвивали концепцію орбітальної фото- та радіотехнічної розвідки, поступово замінюючи старіші апарати Zenit.

У списках Cosmos присутні численні Yantar різних модифікацій. Наприклад, Kosmos-2005 був Yantar-4K2, а Kosmos-2007 — Yantar-4KS1.

Пізніші апарати серії могли мати системи цифрової передачі інформації, що поступово зменшувало залежність від повернення фотоплівки.

Повернення фотоплівки

Ранні радянські розвідувальні супутники мали одну характерну особливість: інформація фізично поверталася на Землю.

Фотокамера експонувала плівку під час польоту, після чого повертальна капсула відокремлювалася від супутника та входила в атмосферу.

Це дозволяло отримати високоякісні фотографії, але вимагало складної механіки, системи термозахисту й операцій із повернення капсули.

Деякі військові супутники Cosmos мали спеціальні капсули для фізичного повернення даних на Землю.

Супутники попередження про ракетний напад

Окрему категорію становили радянські супутники системи раннього попередження.

Вони призначалися для виявлення можливих запусків міжконтинентальних балістичних ракет за їхнім інфрачервоним випромінюванням.

До таких апаратів належало сімейство US-K, значна частина яких отримувала позначення «Космос».

Наприклад, у каталогах Cosmos присутні численні US-K, включаючи Kosmos-2001 та Kosmos-2217.

Система «Око»

US-K були елементами радянської системи «Око», призначеної для космічного компонента раннього попередження.

Супутники працювали на високоеліптичних орбітах, які забезпечували тривале спостереження за певними регіонами Землі.

Їхнім головним завданням було своєчасне виявлення ознак запуску ракет.

Геодезичні супутники

Під позначенням «Космос» запускалися й геодезичні апарати.

Одним із прикладів є Geo-IK.

Такі супутники використовувалися для:

уточнення форми Землі;
визначення гравітаційного поля;
високоточного картографування;
геодезичної прив’язки;
забезпечення даними, корисними для військової навігації та балістичних розрахунків.

У списках Cosmos присутній, зокрема, Kosmos-1803, який був супутником Geo-IK.

Військові супутники морського спостереження

Окремим напрямом були системи морської розвідки.

Радянський Союз створював супутники, здатні виявляти кораблі, визначати їхнє місцезнаходження та забезпечувати цілевказання.

Особливе місце посідала система УСП-А / УС-А, відома на Заході як RORSAT, яка використовувала ядерні реактори для живлення потужної радіолокаційної апаратури.

Деякі апарати цієї програми отримували позначення «Космос».

Ядерні енергетичні установки

Деякі радянські військові супутники вимагали більше електроенергії, ніж могли забезпечити сонячні батареї.

Для таких апаратів застосовувалися компактні ядерні реактори.

Одним із відомих прикладів є «Космос-367», який належав до перших супутників із бортовим ядерним реактором типу БЕС-5 «Бук».

Застосування ядерних реакторів дозволяло забезпечувати енергомістку радіолокаційну апаратуру протягом тривалого часу.

Водночас це створювало серйозні проблеми у випадку аварій та сходження апарата з орбіти.

«Космос-954»

Одним із найвідоміших супутників цієї категорії став «Космос-954».

Це був радянський радіолокаційний супутник морської розвідки з ядерною енергетичною установкою.

У 1978 році він неконтрольовано увійшов в атмосферу над територією Канади, а радіоактивні уламки розсіялися на значній площі.

Подія стала одним із найвідоміших випадків аварії космічного апарата з ядерним джерелом енергії та спричинила масштабну операцію з пошуку уламків.

Протисупутникові системи

Під позначенням «Космос» також запускалися апарати, пов’язані з радянськими протисупутниковими системами (ASAT).

Їхнім завданням було відпрацювання можливості перехоплення та знищення або виведення з ладу супутників противника.

Серед відомих апаратів цієї історії — «Космос-248», «Космос-394» та інші випробувальні апарати програми «ІС».

Програма включала орбітальні перехоплення, під час яких один космічний апарат мав зближуватися з іншим.

«Космос-248»

«Космос-248» був одним із ранніх апаратів, пов’язаних із радянськими випробуваннями протисупутникової системи.

Він належав до експериментальної програми, у межах якої відпрацьовувалися орбітальні зближення та перехоплення.

Подальший розвиток цієї концепції призвів до створення системи ІС-А / ІС-П, яка могла здійснювати маневрування на орбіті для зближення з ціллю.

«Космос-394»

«Космос-394» — один із відомих радянських протисупутникових апаратів.

Його місія була пов’язана з випробуваннями технології орбітального перехоплення.

Ця програма стала одним із перших прикладів практичної демонстрації можливості знищення супутника іншим космічним апаратом.

Прототипи пілотованих кораблів

Однією з найважливіших категорій «Космосів» були безпілотні випробувальні кораблі, створені для майбутніх пілотованих польотів.

До них належали прототипи:

«Восток»;
«Восход»;
«Союз»;
військових кораблів;
місячних кораблів;
кораблів програми «Аполлон—Союз».

«Космос-47»

«Космос-47» був безпілотним випробувальним польотом корабля «Восход».

Його запуск дозволив перевірити системи космічного корабля перед польотами людей.

Таким чином, номер «Космос» міг позначати не супутник у традиційному сенсі, а фактично прототип пілотованого космічного корабля.

«Космос-57»

«Космос-57» був другим важливим безпілотним випробуванням корабля «Восход».

Ці місії були частиною підготовки до польотів радянських космонавтів.

«Космос-133»

«Космос-133» був першим безпілотним випробуванням корабля «Союз».

Місія мала важливе значення для перевірки систем нового покоління пілотованих кораблів.

«Космос-140»

«Космос-140» став другим безпілотним випробуванням корабля «Союз».

Разом із «Космосом-133» він дозволив виявити проблеми, які необхідно було усунути до початку регулярних пілотованих польотів.

Автоматичне стикування

Особливе місце займають «Космос-186» та «Космос-188».

Ці апарати були безпілотними кораблями «Союз», на яких у 1967 році вперше в історії було продемонстровано автоматичне стикування двох космічних апаратів на орбіті.

Ця технологія стала фундаментально важливою для подальшого розвитку радянських орбітальних станцій.

«Космос-212» і «Космос-213»

Наступним важливим етапом стали «Космос-212» та «Космос-213».

Вони також виконували автоматичне орбітальне стикування й продовжили випробування технологій, необхідних для майбутніх орбітальних станцій.

Місячна програма

Частина апаратів «Космос» була безпосередньо пов’язана із радянською місячною програмою.

Причини використання позначення «Космос» були різними:

невдалий запуск;
неможливість виведення на траєкторію до Місяця;
випробування окремих систем;
секретність програми.

До цієї категорії належать, зокрема, «Космос-60», «Космос-111», «Космос-300» та «Космос-305».

«Космос-111»

«Космос-111» був невдалою спробою запустити радянський апарат на орбіту Місяця.

Через несправність розгінного ступеня він залишився на навколоземній орбіті.

Місія стала важливим етапом у розвитку радянської місячної програми, незважаючи на невдачу.

«Космос-300» і «Космос-305»

Ці апарати були пов’язані з радянською програмою повернення місячного ґрунту на Землю.

Їхні місії були невдалими, тому вони отримали загальні позначення «Космос».

Венеріанські апарати

Подібна практика застосовувалася щодо невдалих запусків апаратів до Венери.

Серед них:

«Космос-21»;
«Космос-24»;
«Космос-96»;
«Космос-167»;
«Космос-359»;
«Космос-482».

«Космос-482»

«Космос-482» особливо відомий тим, що його апаратна частина десятиліттями залишалася на навколоземній орбіті.

Він був невдалою радянською венеріанською станцією, запущеною у 1972 році. Через несправність розгінного етапу станція не вирушила до Венери.

Понад п’ятдесят років апарат залишався на орбіті Землі.

10 травня 2025 року він увійшов в атмосферу Землі над Індійським океаном на захід від Індонезії.

Цей випадок став одним із найвідоміших прикладів того, як невдала міжпланетна місія, що отримала позначення «Космос», могла залишатися в навколоземному просторі десятиліттями.

Біологічні експерименти

«Космос» став важливим інструментом радянської космічної біології.

На апаратах проводилися експерименти з:

рослинами;
комахами;
гризунами;
іншими біологічними об’єктами;
впливом невагомості;
космічною радіацією;
тривалим перебуванням у космосі.

Результати таких місій використовувалися для підготовки тривалих пілотованих польотів.

Серія «Біон»

Пізніше біологічний напрям був оформлений у спеціальну серію «Біон».

Першим апаратом серії був «Космос-605», запущений у 1973 році. Він перевозив біологічні об’єкти та став початком систематичної серії біологічних супутників.

Наукова міжнародна співпраця

Деякі місії Cosmos мали міжнародну наукову складову.

Особливо це проявилося в період програми «Інтеркосмос», хоча сама серія «Інтеркосмос» мала окреме позначення.

На радянських супутниках встановлювалися прилади, створені в інших соціалістичних країнах і країнах-партнерах.

Таким чином, технологічна база «Космосів» використовувалася не тільки для радянських, а й для міжнародних досліджень.

Рентгенівська та гамма-астрономія

Частина апаратів «Космос» зробила вагомий внесок у дослідження високоенергетичної астрофізики.

Наприклад, «Космос-60» ніс сцинтиляційний детектор для вимірювання гамма-випромінювання в діапазоні приблизно 0,5–2,0 МеВ.

Інші супутники проводили рентгенівські та гамма-спостереження.

«Космос-208», «Космос-264», «Космос-561» та «Космос-731»

Ці апарати становлять особливо цікавий приклад подвійного призначення.

Вони мали рентгенівські та/або гамма-експерименти, але основне призначення місій не оголошувалося і, за оцінками дослідників, могло бути пов’язане з військовою розвідкою. Наукова апаратура встановлювалася у спеціальних контейнерах «Наука».

Це демонструє характерну особливість радянської космічної програми: один апарат міг поєднувати наукове обладнання з військовим завданням.

«Космос-215»

«Космос-215» був науковим апаратом, запущеним 19 квітня 1968 року.

Він мав вісім приладів для оптичних спостережень, один ультрафіолетовий і один рентгенівський експеримент. Основним завданням були дослідження Сонця, хоча апарат також зареєстрував несонячні рентгенівські події.

«Космос-262»

«Космос-262» мав переважно військове призначення, але ніс науковий рентгенівський монітор.

Це ще один приклад того, що межа між «військовими» і «науковими» Cosmos часто була нечіткою.

«Космос-461»

«Космос-461» був спеціалізованим науковим апаратом, який досліджував гамма-випромінювання.

Він ніс сцинтиляційний детектор із кристалом NaI(Tl) та систему реєстрації енергетичних спектрів. Супутник також зареєстрував щонайменше одну гамма-спалахову подію, яку спостерігали супутники Vela.

Супутники-носії технологій

Позначення «Космос» використовувалося для випробування нових космічних технологій.

На таких апаратах перевіряли:

системи орієнтації;
сонячні батареї;
радіозв’язок;
системи навігації;
системи стикування;
двигуни;
системи стабілізації;
матеріали;
системи повернення;
експериментальну електроніку.

Успішні технології потім використовувалися у серійних супутниках.

Ракети-носії

Супутники «Космос» запускалися великою кількістю ракет.

Серед них були:

63С1;
«Космос-2І»;
«Космос-3»;
«Космос-3М»;
«Циклон-2»;
«Циклон-3»;
«Союз»;
«Союз-У»;
«Союз-2»;
«Восток-К»;
«Молнія-М»;
«Протон-К»;
інші радянські та російські носії.

Таким чином, назва «Космос» не була назвою ракети-носія.

Це принципово важливо: Kosmos як супутникове позначення і Kosmos як сімейство ракет — різні поняття.

Ракета «Космос»

Окремо існувало сімейство ракет-носіїв під назвою «Космос».

Наприклад, ракета Kosmos-1 була двоступеневою ракетою, створеною на основі балістичної ракети Р-14, і використовувалася у 1964–1965 роках. Вона не має прямого відношення до позначення супутників «Космос-1».

Тому записи «Космос-1» у джерелах можуть стосуватися:

супутника;
ракети-носія;
інших об’єктів із подібною назвою.

Капустин Яр

На ранньому етапі значна частина апаратів «Космос» запускалася з Капустиного Яру.

Саме звідти 16 березня 1962 року стартував «Космос-1».

Полігон використовувався переважно для легких ракет-носіїв та ранніх супутникових програм.

Байконур

Байконур став другим ключовим центром запусків.

Звідси стартували численні військові, наукові та експериментальні апарати Cosmos.

Особливо велике значення Байконур мав для важких ракет і складних міжпланетних або військових апаратів.

Плесецьк

Згодом величезне значення набув космодром Плесецьк на півночі Росії.

Він став головним центром запусків радянських та російських військових супутників.

Після розпаду СРСР значна частина нових Cosmos запускалася саме з Плесецька.

Дніпропетровськ і Україна

Історія «Космосів» має безпосередній зв’язок з Україною.

Одним із перших апаратів був «Космос-1» типу ДС-2, створений у межах Дніпропетровського конструкторського напряму. Перші супутники серії ДС були розроблені на підприємствах, які стали основою майбутнього українського ракетно-космічного комплексу, зокрема КБ «Південне» та Південним машинобудівним заводом.

Дніпропетровська школа супутникобудування відіграла значну роль у розвитку радянських малих і середніх космічних апаратів.

Конструкторське бюро «Південне»

КБ «Південне» у Дніпропетровську було одним із ключових центрів створення радянських космічних апаратів.

Серед напрямів, з якими пов’язане підприємство:

ракети-носії;
супутники;
військові космічні системи;
наукові апарати;
системи зв’язку;
апарати дистанційного зондування.

Перші апарати ДС стали важливою частиною історії ранніх «Космосів».

Південний машинобудівний завод

Виробництво значної частини космічної техніки здійснювалося на Південмаші в Дніпропетровську.

Підприємство було одним із найбільших виробників ракетної та космічної техніки СРСР.

Його виробнича база забезпечувала випуск ракет і космічних апаратів для численних програм, частина яких отримувала позначення «Космос».

Радянський військово-промисловий комплекс

Масштаб серії «Космос» був безпосередньо пов’язаний із радянською військово-промисловою системою.

У роки холодної війни космічні системи стали невід’ємною частиною:

стратегічної розвідки;
раннього попередження;
зв’язку;
навігації;
морського спостереження;
контролю ядерних сил;
протисупутникових систем;
картографування.

Тому значна частина Cosmos мала військове призначення.

У історичних оглядах зазначається, що більшість польотів Cosmos були військовими, хоча наукових місій також було багато.

Радянські супутники і американські оцінки

Через секретність радянської програми західні дослідники часто встановлювали призначення Cosmos непрямими методами.

Використовувалися:

орбітальні параметри;
період обертання;
характер маневрів;
тривалість існування;
тип ракети;
радіосигнали;
спостереження за формою апарата;
дані наземних радарів;
аналіз аварій;
пізніше — розсекречені документи.

Тому в історичній літературі можуть зустрічатися формулювання «ймовірно військовий», «імовірно розвідувальний» або «призначення не оголошено».

«Космос-557»

«Космос-557» є одним із найвідоміших прикладів навмисного або фактичного приховування справжнього призначення апарата.

У 1973 році СРСР запустив космічну станцію, яка через аварію системи орієнтації стала некерованою.

Станцію позначили Kosmos 557, щоб приховати її справжню ідентичність як станції програми «Салют». Через 11 днів після запуску вона увійшла в атмосферу.

Це один із найяскравіших прикладів того, наскільки широко застосовувалося позначення «Космос».

Станції «Салют» і «Космос»

Не всі радянські орбітальні станції отримували позначення «Космос».

Але невдала станція DOS-3 стала винятком.

Після аварії її не стали офіційно оголошувати як черговий «Салют», а використали позначення «Космос-557».

Це підтверджує, що «Космос» міг бути не лише стандартним найменуванням супутників, а й способом приховати реальну природу космічного апарата.

Космос у 1980-х роках

У 1980-х роках серія продовжила швидко розширюватися.

До неї входили:

Zenit;
Yantar;
Tselina;
Strela;
Parus;
US-K;
Geo-IK;
військові технологічні апарати;
наукові супутники;
експериментальні системи.

У списку Cosmos 1751–2000, наприклад, присутні апарати Tselina-R, Zenit-8, Yantar-4K2, Yantar-4KS1, Parus та Geo-IK.

1990-ті роки

Після розпаду СРСР позначення «Космос» зберегла Російська Федерація.

Це стало одним із небагатьох радянських космічних найменувань, які безпосередньо перейшли в пострадянську російську практику.

Російські військові супутники продовжували отримувати номери Cosmos.

У 1990-х роках міжнародні каталоги фіксували численні російські апарати Cosmos.

Космос і ГЛОНАСС після розпаду СРСР

У пострадянський період частина апаратів ГЛОНАСС продовжувала фігурувати в міжнародних каталогах із номерами Cosmos.

У певний період супутники ГЛОНАСС входили до загальної COSMOS-системи позначень.

Це показує, що термін зберігався як елемент російської військово-космічної номенклатури навіть після припинення існування СРСР.

2000-ті роки

У XXI столітті «Космос» дедалі частіше використовувався для російських військових космічних апаратів.

У відкритих повідомленнях російські військові супутники часто отримували позначення Cosmos після запуску.

Наприклад, Cosmos 2359 був російським військовим розвідувальним апаратом, запущеним у 1998 році.

У 2001 році фіксувалися Cosmos-2383 як російський військовий космічний апарат, а Cosmos-2384, 2385 і 2386 — як військові супутники зв’язку.

Сучасні російські «Космоси»

Позначення продовжує використовуватися Росією і в XXI столітті.

Сучасні апарати з номерами Cosmos можуть бути:

військовими супутниками;
розвідувальними апаратами;
технологічними демонстраторами;
супутниками-інспекторами;
апаратами подвійного призначення;
експериментальними військовими системами.

При цьому конкретне призначення багатьох сучасних апаратів офіційно не розкривається.

«Космос-2491» та «Космос-2499»

У 2010-х роках особливу увагу привернули невеликі російські апарати Kosmos-2491 та Kosmos-2499.

Вони виконували маневри, які спостерігачі пов’язували з випробуваннями технологій орбітального зближення.

Щодо їхнього точного призначення існували різні оцінки. Російська сторона описувала такі апарати як дослідницькі, тоді як західні спостерігачі звертали увагу на можливість використання технологій для інспекції інших космічних апаратів.

«Космос-2542»

Kosmos-2542 став одним із найвідоміших сучасних російських супутників через здатність маневрувати відносно інших об’єктів на орбіті.

Західні спостерігачі характеризували його як можливий «інспекторський» апарат.

Такі оцінки потрібно відрізняти від офіційно підтвердженого призначення, оскільки Росія не розкрила повну функціональність апарата.

«Космос-2558»

Kosmos-2558 також привернув увагу через маневри в районі орбіти американського військового супутника.

Американські офіційні особи публічно висловлювали занепокоєння поведінкою апарата, а спостерігачі описували його як можливий супутник-інспектор.

Точні можливості апарата залишаються закритими.

«Космос-2581 було особливо корисно для спостереження за північними районами, де геостаціонарні супутники мають обмежену ефективність через низьку висоту над гориз», «Космос-2582» і «Космос-2583»

Kosmos-2581, Kosmos-2582 та Kosmos-2583 були запущені Росією 2 лютого 2025 року ракетою «Союз-2.1В» із Плесецька.

Їхнє точне призначення офіційно не розкрито.

У березні 2025 року спостерігачі зафіксували незвичайні орбітальні маневри та появу додаткового об’єкта, пов’язаного з цією групою.

У 2026 році за цими апаратами продовжували спостерігати складні операції зближення.

У квітні 2026 року Kosmos-2581 та Kosmos-2583 зближувалися приблизно до 3 метрів, а всі три апарати брали участь у складних операціях орбітального зближення.

Точне військове або технологічне призначення цих маневрів залишається предметом зовнішнього аналізу.

Орбіти

«Космоси» використовували практично всі основні типи навколоземних орбіт.

Серед них:

низькі кругові орбіти;
низькі еліптичні орбіти;
полярні орбіти;
сонячно-синхронні орбіти;
високоеліптичні орбіти;
геостаціонарні та близькі до них орбіти;
спеціальні орбіти для військових систем.

Тип орбіти визначався завданням конкретного апарата.

Низькі навколоземні орбіти

Найбільш характерними для розвідувальних і наукових Cosmos були низькі навколоземні орбіти.

Перевагами були:

висока роздільна здатність оптичних систем;
коротка затримка зв’язку;
можливість частого прольоту над певними районами;
відносно невелика енергія для запуску;
можливість повернення капсул.

Недоліком була коротка тривалість одного проходження над конкретною територією.

Високоеліптичні орбіти

Супутники системи раннього попередження часто використовували високоеліптичні орбіти.

У районі апогею апарат міг протягом тривалого часу залишатися над певною частиною Землі.

Це було особливо корисно для спостереження за північними районами, де геостаціонарні супутники мають обмежену ефективність через низьку висоту над горизонтом.

Полярні орбіти

Розвідувальні та метеорологічні апарати часто використовували орбіти з великим нахиленням.

Такі орбіти дозволяли супутнику з часом проходити над значною частиною поверхні Землі.

Тривалість польоту

Тривалість існування Cosmos могла становити:

кілька днів;
кілька тижнів;
кілька місяців;
кілька років;
десятиліття для окремих апаратів, що залишилися на орбіті після завершення місії.

Наукові апарати іноді навмисно працювали короткий час через низькі орбіти, тоді як військові супутники могли мати значно довший ресурс.

Відмінність між номером «Космос» та міжнародним позначенням

Кожен космічний апарат отримував кілька різних ідентифікаторів.

Наприклад, Kosmos-1 може бути одночасно:

радянським офіційним позначенням;
COSPAR ID 1962-008A;
номером у каталозі NORAD/SATCAT;
внутрішнім заводським позначенням;
позначенням типу DS-2.

Міжнародні каталоги використовують ідентифікатори, які дозволяють однозначніше відстежувати об’єкти. Для сучасних апаратів також застосовуються американські каталожні номери та міжнародні позначення запусків.

COSPAR

COSPAR — міжнародна система позначення космічних об’єктів.

Після запуску апарат отримує код, що зазвичай містить:

рік запуску;
порядковий номер запуску в цьому році;
літеру, яка позначає конкретний об’єкт у складі запуску.

Наприклад, «Космос-1» має міжнародне позначення 1962-008A.

Це дозволяє відрізняти назву супутника від його міжнародного каталожного ідентифікатора.

SATCAT

США та міжнародні оператори спостереження також використовують каталожні номери для відстеження штучних об’єктів на орбіті.

NORAD Catalog Number також відомий як USSPACECOM object number або NASA catalog number.

Для кожного Cosmos можуть існувати окремі записи щодо:

самого супутника;
ступенів ракети;
відокремлених об’єктів;
уламків;
повернутих капсул.

Космічне сміття

Величезна кількість запусків Cosmos зробила радянську та російську космічну програму одним із значних історичних джерел об’єктів на навколоземних орбітах.

Серед них:

відпрацьовані супутники;
ступені ракет;
розгінні блоки;
кришки;
адаптери;
уламки аварій;
залишки військових апаратів.

Частина старих апаратів досі перебуває на орбіті.

Аварії та фрагментація

Деякі апарати Cosmos розпадалися внаслідок:

вибуху залишків палива;
зіткнення;
руйнування батарей;
деградації конструкції;
навмисного випробування протисупутникової зброї.

Одним із сучасних прикладів був Kosmos-2499, який розпався на орбіті у січні 2023 року. Подію зафіксували американські засоби спостереження за космічним простором.

Значення для космічної розвідки

Супутники «Космос» відіграли фундаментальну роль у становленні радянської космічної розвідки.

Вони забезпечували:

фотографування території;
радіотехнічну розвідку;
морське спостереження;
контроль запусків ракет;
геодезичні дані;
навігацію;
військовий зв’язок;
оцінку космічної обстановки.

Це дозволило СРСР створити комплексну космічну систему підтримки своїх збройних сил.

Значення для науки

Наукова частина програми також була надзвичайно важливою.

За допомогою Cosmos досліджувалися:

радіаційні пояси Землі;
космічні промені;
сонячний вітер;
магнітосфера;
іоносфера;
рентгенівські джерела;
гамма-спалахи;
атмосфера;
біологічні процеси.

Дані низки Cosmos використовуються для дослідження історії високоенергетичної астрофізики.

Значення для пілотованої космонавтики

Безпілотні Cosmos стали важливим полігоном для випробування технологій, які потім використовувалися в пілотованих кораблях.

Досягнення включали:

перевірку систем «Восход»;
випробування «Союзу»;
автоматичне стикування;
перевірку систем життєзабезпечення;
відпрацювання теплозахисту;
перевірку систем повернення;
випробування військових космічних кораблів.

Особливо важливими стали «Космос-186» і «Космос-188», які продемонстрували автоматичне стикування.

Значення для військової космонавтики

Військові Cosmos сформували основу радянської військової космічної інфраструктури.

До неї належали:

розвідувальні системи;
системи зв’язку;
навігаційні системи;
попередження про ракетний напад;
морська розвідка;
електронна розвідка;
геодезичні системи;
протисупутникові комплекси.

Таким чином, «Космос» був одним із головних інструментів мілітаризації навколоземного простору в період холодної війни.

Перехід від СРСР до Росії

У 1991 році Радянський Союз припинив існування, але позначення «Космос» не зникло.

Російська Федерація продовжила використовувати його для військових і деяких експериментальних космічних апаратів.

Таким чином, історія «Космосів» поділяється на два основні періоди:

1962–1991 — радянський;
з 1992 року — російський.

Сучасний характер позначення

Сьогодні слово Kosmos/Cosmos не означає конкретну конструкцію супутника.

Сучасний Cosmos може бути:

великим військовим апаратом;
малим технологічним супутником;
супутником-інспектором;
розвідувальним апаратом;
експериментальним космічним апаратом.

Саме тому для визначення характеристик конкретного «Космоса» необхідно знати його номер.

Найвідоміші апарати

Позначення	Тип/призначення	Значення
Космос-1	DS-2	перший апарат із позначенням Cosmos
Космос-4	Zenit-2	ранній військовий розвідувальний супутник
Космос-21	міжпланетний апарат	невдала венеріанська місія
Космос-47	«Восход»	безпілотне випробування пілотованого корабля
Космос-57	«Восход»	випробування пілотованої системи
Космос-60	місячний апарат	невдала місячна місія
Космос-96	венеріанський апарат	невдала місія до Венери
Космос-110	біологічний супутник	тривалий біологічний експеримент
Космос-111	місячний апарат	невдала місячна місія
Космос-122	метеорологічний	ранній метеорологічний супутник
Космос-133	«Союз»	перший безпілотний випробувальний «Союз»
Космос-140	«Союз»	друге безпілотне випробування
Космос-146	L1	випробування місячного корабля
Космос-154	L1	продовження випробувань місячної програми
Космос-186/188	«Союз»	перше автоматичне стикування
Космос-212/213	«Союз»	подальші випробування стикування
Космос-238	«Союз»	завершальний етап ранніх випробувань
Космос-248	ASAT	протисупутникові випробування
Космос-367	УС-А	супутник із ядерним реактором
Космос-382	LOK	випробування місячної програми
Космос-419	марсіанський апарат	невдала місія до Марса
Космос-482	«Венера»	невдала венеріанська місія, що залишалася на орбіті понад 50 років
Космос-557	орбітальна станція	невдала станція DOS-3
Космос-605	«Біон»	біологічний супутник
Космос-638	«Союз» 7К-ТМ	підготовка до програми «Союз—Аполлон»
Космос-782	біологічний	міжнародний науковий експеримент
Космос-929	TKS	випробування корабля TKS
Космос-2499	експериментальний	орбітальні маневри та зближення
Космос-2542	експериментальний/військовий	орбітальні маневри
Космос-2558	військовий	маневри поблизу іншого космічного апарата
Космос-2581/2582/2583	сучасні російські апарати	групові орбітальні операції

Перелік узагальнює різні типи місій; сам факт отримання позначення «Космос» не означає однакового призначення всіх цих апаратів.

Хронологія

16 березня 1962 року — запуск «Космос-1», першого апарата з відповідним позначенням.
1962 рік — швидке розширення серії; під позначенням «Космос» починають запускатися наукові та військові апарати.
1964 рік — поява численних супутників Strela під номерами Cosmos.
1965 рік — до системи Cosmos потрапляють невдалі місячні та венеріанські місії, а також біологічні та військові апарати.
1967 рік — «Космос-186» та «Космос-188» здійснюють перше автоматичне стикування космічних апаратів.
1968–1970-ті роки — швидке зростання кількості військових, наукових і технологічних Cosmos.
1973 рік — «Космос-557» стає позначенням невдалої орбітальної станції; «Космос-605» започатковує серію біологічних апаратів «Біон».
1970–1980-ті роки — розгортання великомасштабних систем Zenit, Yantar, Tselina, US-K, Parus, Geo-IK та інших.
1991 рік — припинення існування СРСР; система позначень переходить до Російської Федерації.
1990-ті роки — Cosmos продовжує використовуватися для російських військових апаратів.
2000-ті роки — подальше використання позначення для російських військових супутників.
2010-ті роки — поява малих маневрових апаратів, які привертають увагу через орбітальні зближення.
2022 рік — запуск Kosmos-2560, пов’язуваного із секретною російською військовою програмою.
2023 рік — розпад Kosmos-2499 на орбіті.
2 лютого 2025 року — запуск Kosmos-2581, Kosmos-2582 та Kosmos-2583.
10 травня 2025 року — сходження з орбіти Kosmos-482 після більш ніж п’яти десятиліть перебування в космосі.
квітень 2026 року — спостереження складних операцій зближення між Kosmos-2581, Kosmos-2582, Kosmos-2583 та пов’язаним об’єктом.

Основні характеристики системи «Космос»

Параметр	Характеристика
Перша місія	«Космос-1»
Дата першого запуску	16 березня 1962 року
Країна походження	СРСР
Сучасний оператор позначення	Росія
Тип	загальне позначення космічних апаратів
Єдина конструкція	Ні
Єдиний виробник	Ні
Єдина ракета-носій	Ні
Основні сфери	військова, наукова, технологічна, біологічна, зв’язкова, розвідувальна
Приблизна кількість запусків	майже 2500 станом на 2013 рік
Перший апарат	DS-2
Основні космодроми	Капустин Яр, Байконур, Плесецьк та інші
Тривалість використання назви	1962 — дотепер
Статус	позначення продовжує використовуватися Росією

Чому кількість «Космосів» така велика

Надзвичайна кількість апаратів пояснюється поєднанням кількох факторів.

По-перше, СРСР регулярно запускав військові розвідувальні супутники, багато з яких мали короткий строк активного існування.

По-друге, значна частина апаратів була одноразовою або експериментальною.

По-третє, для розвідувальних систем потрібне було регулярне оновлення орбітального угруповання.

По-четверте, багато апаратів виконували короткі наукові експерименти.

По-п’яте, невдалі міжпланетні апарати могли отримувати позначення Cosmos, якщо вони залишалися на навколоземній орбіті.

Тому висока нумерація не означає наявності тисяч апаратів одного конструктивного типу.

Особливість радянської статистики запусків

У радянських офіційних повідомленнях часто не розкривалося справжнє призначення військових апаратів.

У результаті західні каталоги могли класифікувати один і той самий запуск інакше залежно від рівня доступної інформації.

Cosmos включав надзвичайно широкий спектр місій, а більшість польотів була військовою.

Відмінність від «Супутників»

Назву «Супутник» СРСР використовував для конкретних відомих космічних апаратів, починаючи з «Супутника-1» 1957 року.

«Космос» мав зовсім іншу функцію.

«Супутник-1» був публічно представлений як конкретна історична космічна місія.

«Космос» був загальним індексом для величезної кількості різних апаратів, зокрема секретних.

Тому не слід вважати, що «Космос» є продовженням серії «Супутник».

Відмінність від «Луна», «Марс» і «Венера»

СРСР мав окремі публічні назви для успішних або офіційно оголошених міжпланетних програм:

«Луна» — Місяць;
«Венера» — Венера;
«Марс» — Марс;
«Зонд» — низка міжпланетних та експериментальних місій.

Однак невдалий апарат, який не виконав міжпланетний маневр, міг отримати позначення «Космос».

«Космос» включав невдалі місячні та планетні місії.

Значення для історії космонавтики

Система «Космос» є унікальним історичним явищем через поєднання масштабів, тривалості та різноманітності.

За одним позначенням приховувалася фактично вся широка інфраструктура радянської космічної діяльності:

наука;
військова розвідка;
зв’язок;
навігація;
метеорологія;
біологія;
пілотована космонавтика;
міжпланетні дослідження;
протисупутникові системи;
попередження про ракетний напад.

Саме тому історія «Космосів» фактично є значною частиною історії радянської та російської космічної програми.

Підсумок

«Космос» — не одна серія супутників у вузькому технічному сенсі, а загальна система позначення радянських і російських космічних апаратів, що використовується з 1962 року. Її виникнення було безпосередньо пов’язане із секретністю радянської космічної програми: позначення дозволяло повідомляти про запуск, не розкриваючи справжнього призначення апарата.

За десятиліття під номерами «Космос» запускалися тисячі апаратів — від невеликих наукових супутників до великих військових розвідувальних систем, апаратів раннього попередження, супутників зв’язку, біологічних платформ, протисупутникових перехоплювачів та прототипів пілотованих кораблів. Загальну кількість таких запусків оцінювали майже у 2500 станом на 2013 рік.

Особливість системи полягає також у тому, що під «Космос» потрапляли невдалі міжпланетні місії та експериментальні космічні апарати. Саме тому серед Cosmos можна зустріти місячні й венеріанські станції, прототипи «Союзу» та «Восходу», а також станцію «Салют», яка після аварії отримала позначення «Космос-557».

Після розпаду СРСР система позначень не припинилася: Росія продовжила використовувати номери Kosmos для військових та експериментальних космічних апаратів. Сучасні приклади, зокрема Kosmos-2542, Kosmos-2558 та група Kosmos-2581/2582/2583, показують, що ця традиція зберігається й у XXI столітті.

Історія «Космосів» має також безпосереднє значення для України: перші апарати серії, зокрема «Космос-1», були пов’язані з Дніпропетровською школою ракетно-космічної техніки та програмою ДС.

Таким чином, «Космос» — це не конкретний тип супутника, а багаторічний індекс, під яким упродовж понад шести десятиліть відображалася величезна частина радянської та російської космічної діяльності — від фундаментальної науки до стратегічних військових систем.