Росте Антонич, і росте трава,
і зеленіють кучеряві вільхи.
Ой, нахилися, нахилися тільки,
почуєш найтайніші з всіх слова.

Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,
географи малюють зорі крейдою на неба мапі,
в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий
і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.

Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.

Лисніє липовий, липневий липець,
липучий і лискучий в білім збанку.
В нім розтопились зорі на світанку
і пахощі левад, квітчастих китиць.

Осінь переїхала по полі возом золотим.Понад кучугури кучерява мряка – срібний дим.

Диви́сь: шуму́є день пого́жий,
кипи́ть зеле́на заметі́ль.
В товсто́му дзбані ва́рить ро́жі,
аж пі́на бри́зкає звідті́ль.

Розгорнулась земля, наче книжка
(дороги, дороги, дороги).
Зашуміла трава і принишкла,
простелилась нам юним під ноги.

Лисніє липовий, липневий липець,липучий і лискучий в білім збанку.В нім розтопились зорі на світанкуі пахощі левад, квітчастих китиць.

На кичерах сивасті трави,
черлений камінь у ріці.
Смолиста ніч, і день смуглявий,
немов циганка на лиці…
І куриться із квітів запах,
немов з люльок барвистих дим.
Дрижать ялиці в вітру лапах,
голосять шепотом дрібним,
течуть униз краплини шуму,
немов з гарячих пнів смола.
Сповитий в зелень і задуму,
п`є олень воду з джерела.

Богдан-Ігор Антонич | Вітражі й пейзажі СОБАКА Й МІСЯЦЬ

Втомлений лоб покладеш на пахучому сіні.
Досить вже, досить на долю собачу ти вив.
Чорна обкутає ніч соломою тіней,
тихо забудеш своїх незбагненних кривд.

Не срібло миршаве, не хміль,
не лавр сумнізний і двозначний,
не дотепів грайливих сіль,
не успіх в грі на риск небачній,

Оманює зеленим і холодним світлом
підводне сонце у долинах коралевих,
де в кучерях топільниць мертві перли квітнуть
і сплять на ложах з зір тяжкі, мов брили, леви.

Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях
машин завмерлі авта,
червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь
роки й хвилини,

Нічний Львів до болю нагадує будь-яке старовинне європейське місто: ті ж кількасотлітні квартали найрізноманітніших епох та стилів, та ж бруківка з відблисками нічних ліхтарів, та ж потаємна причетність до чогось заворожуюче-містичного…

шкляні очі кам’яниць
над ними чола балконів
рійний мрійний стрійний танець
світла красок тонів

о місто місто місто
титанський каміння та цементу тин
о місто місто місто
задивлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин

Над містом ширяють тіні,
над містом із свистом літак,
над містом місяць, наче ліхтарня,
а в місті ліхтарні – червоний мак.
Так треба, треба так.

Цьогоріч перший візит зими прийшовся на середину листопада. Сніг щедро засипає старовинні церкви та собори, столичні адмінбудівлі, київські парки та кручі. Вогко, але й якось трохи радісно: можна вже й дещо стишитися, дозволити собі та оточуючим трохи заслуженого відпочинку…