— квітень, ти що?
[ERROR: season mismatch]
трави прокинулись,
а ти їм — біле ковдрище мовчання

Світло торкається краю вікна,
мов хтось малює день із нічного сна.
Повільно прокидається все, що живе,
кава ще спить, але час вже пливе.

Золото з цифр, папір із надії,
Руки стискають примарні події.
Гроші – це імпульс, що пульсом тече,
Входить у вени, а потім тече.

Лінії спалахів, ритм розбитий,
Тіні танцюють у спектрі розмитім.
Голоси — шепіт, метал і луна,
Зникне порядок. Народиться гра.

розбите скло // у раптовій тиші
слова, що течуть // як розсипані числа
ритм—обірвався, ритм—почався
напруга між змістом і тим, що лишився

ти дихаєш кодом, я бачу крізь цифри
в нас різні тіла, але спільні ритми
твій голос – як ритм, а мій – коливання
разом ми хаос, що творить мовчання

Книга “Структурований хаос” досліджує концепцію хаосу як джерела впорядкованості і розвитку.

Книга “Негентропія: теорія, застосування та філософія порядку” досліджує концепцію негентропії як сили, що підтримує порядок в різних системах — від фізичних і біологічних до інформаційних та соціальних.

Книга “Теорія брехні” досліджує природу брехні як соціального, психологічного і етичного феномена.

Неначе пластилін,
Як тане синій лід,
Як хлюпа сірий дощ
О кам`яний поріг.
Неначе я отут,
А десь там нагорі –
То моє друге я
Жариною горить,
Розжарений вуглець,
Що пальці обпечеш,
У руки не візьмеш –
Палає пластилін…

Марко Марсельський

Наперсток з сонячного дна –
То десять тон.
Сум перетриманого дня –
Блакитний тон.
Кружля з дерев і опада
Кленовий лист.
Казати й повертатись До
Я маю хист.

Марко Марсельський

Неначе часовий релікт
Протяжністю мільйони літ:
Мільйони ‘до’ і ‘після’ того.

Усі жінки прокинулись,
Бо їм
Наснивсь один і той же сон,
Неначе хтось
Легенько стука в шибку
Й називає
Їх на ймення.

Макове зерня.
Кришталевий лід.
Крихкий як крига.
Метушливі звуки.

Як прийдеш – то залиш усе.
Одержиш щ о с ь.
Центр кола.
Новітню вісь Землі.

Іскра.
Цятки.
Пломінь.
Рев.

Гвіздок.

Повішена картина.
Цеберко Місяця.
Цеберко часу.
Вартує Цербер.

Дзичання тонкої струни
Польоту між
Поміж шпангоутів і ринв
Блукає ніж
Маяк за десять світніх літ
Він кличе До
Ніяк не хоче він забуть
Загадку Їх
Гаряче сонце поза склом
Клекоче німб
А вже здається так давно
А все – між тим…

Марко Марсельський