Бохай (також Пархе, кор. 발해, кит. 渤海) — ранньосередньовічна держава, що існувала у 698–926 роках на території Маньчжурії, північної Кореї та Примор’я Далекого Сходу. Вона виникла після падіння держави Когурьо і стала однією з найрозвиненіших політичних утворень Східної Азії свого часу, поєднуючи корейські, тунгусо-маньчжурські та китайські культурні традиції.

Ітиль (Атіль) — давня тюркська назва річки Волги та столиця Хазарського каганату у VIII–X століттях. Місто було політичним, торговим і культурним центром середньовічної Євразії та відігравало ключову роль у формуванні державності й міжцивілізаційних контактів у Надволжжі та Астраханщині. Інші назви: Ател, Атиль, Еділь; в арабських і перських джерелах — Atil, Itil; у тюркських мовах (татарська, башкирська) — Ідель / Itil.

Хонгорай (інша транслітерація — Хонгора́й, Хоорай) — раннє етнополітичне об’єднання/протодержавне утворення племен єнісейських киргизів у Південній Сибіру, Хакасії / Мінусинській котловині.

Улус Шибана (інша назва — улус Шейбана) — політичне і територіальне утворення часів Золотої Орди, яке входило до складу її східної частини й складало одну з основних адміністративно-династичних областей монгольської імперії Джучі.

Чагатайське ханство, також відоме як Чагатайський улус, було монгольським, а пізніше тюркізованим ханством, що складалося з земель, якими правил Чагатай-хан, другий син Чингісхана , та його нащадків і наступників. З поділом Монгольської імперії після 1259 року воно стало функціонально окремим ханством.

Каринське князівство — феодальне чи ханське утворення татарського / тюркського походження, що існувало приблизно з середини XIV століття до кінця XVI століття на території сучасної Кіровської області Росії — в межиріччі річок Чепца (Чепче) і Вятка, з центром у селі чи місцевості Нократ (Карино).

Біла Вежа (Саркел) — середньовічна фортеця Хозарського каганату, збудована у IX столітті на лівому березі річки Дон за участі візантійських інженерів. Після завоювання регіону Київською Руссю у X столітті фортеця стала руським прикордонним містом і отримала назву Біла Вежа. Сьогодні залишки Саркела затоплені Цимлянським водосховищем.

Кимацький каганат— середньовічна тюркська держава, що існувала в VIII–XI століттях у степах Західного Сибіру та Центральної Азії. Вона відігравала важливу роль у політичній історії Євразійських степів і стала одним із попередників формування кочових союзів, зокрема кипчаків.

Жукотинське князівство — маловідоме удільне політичне утворення доби середньовіччя, що існувало в XIII–XIV століттях у Середньому Поволжі. Його центр пов’язують із містом Жукотин, яке згадується в літописах у контексті боротьби руських князівств, Волзької Булгарії та Золотої Орди. Князівство відігравало локальну роль як прикордонний і торговий осередок.

Джунгарське ханство (монг. Зүүнгар Улс, Zünγar Ulus), також відоме як Дзунгарське ханство чи Джунгарія, — кочова державна формація ойратських (західно‑монгольських) племен, що існувала приблизно 1634/1635–1755/1758 років на території сучасних північного Сіньцзяна (Китай), частини Монголії, Росії, Казахстану і Киргизстану.

Ойратське ханство (іноді “Ойратське ханство” / “Ойратська держава” / “Конфедерація чотирьох Ойратів” та її наступні утворення) — давнє об’єднання ойратських (західно‑монгольських) племен, що відіграло важливу роль в історії Центральної Азії, Монголії, Сибіру та Поволжя. Набираючи силу з XIV–XV століття, Ойрати брали участь у численних політичних і військових подіях, зокрема в утворенні Джунгарського ханства, Калмицького ханства, Хошутського ханства тощо. Ось максимально повна зібрана інформація.

Малмизьке князівство — велике марійське протофеодальне утворення, що існувало на території історичної Марійської землі (сучасна Республіка Марій Ел, частини Кіровської області). Це князівство було одним з найвпливовіших серед марійських князівств, мало значний політичний, військовий та культурний вплив у регіоні, і відігравало роль в опорі верхньоворзьким державам під час експансії в північно-східні регіони.

Вятська республіка — назва, що найчастіше використовується для позначення періоду незалежності Вятської землі (район середньої течії річки В’ятки, сучасна Кіровська область) у пізньому середньовіччі. У сучасній історіографії цей термін не завжди вживається як офіційний, але інколи використовується для опису самоврядного устрою регіону в XIV–XV століттях до його включення до Московської держави.

Югра — історична назва територій у Західному Сибіру, які з середньовіччя в європейських джерелах позначали землі на північний схід від Уральських гір, населені угорськими та самодійськими народами. У сучасному розумінні цей термін пов’язаний переважно з регіоном проживання ханти і мансі.

Сибірське ханство (також Сибірський юрт, Сибірське царство) — середньовічна тюрксько-татарська держава на території Західного Сибіру, яка існувала приблизно з кінця XV до кінця XVI століття і стала останнім великом татарським політичним утворенням перед московським завоюванням.

Великопермське князівство (також Пермь Камська) — середньовічне фінно-угорське державне утворення, що існувало приблизно у XIV–XV століттях у басейні річки Кама на території сучасного Прикам’я (переважно Пермський край РФ). Воно було важливим політичним і торговим центром на межі лісової та степової зон Євразії та поступово увійшло до складу Московської держави.

Касимовське ханство (інколи також Касимовське царство, історична назва Мещерський юрт) — феодальна держава татарського походження, що існувала 1452–1681 роках у середній течії річки Оки на території сучасної Рязанської області.

Казанське ханство — середньовічна тюрко‑татарська (татарська) держава, що існувала з 1438 по 1552 рік на території сучасного Поволжя — головним чином на землях колишньої Волзької Булгарії.

Астраханське ханство — держава астраханських татар, що виникла в результаті розпаду Золотої Орди і існувала в XVI столітті в Нижньому Поволжі. Столиця – місто Хаджі-Тархан (Аждархан), розташовувався на правому березі Волги, за 12 км від сучасної Астрахані («велике татарське торжище», городище Куляний бугор ).

Велике Тверське князівство —князівство (з бл. 1382 року — велике князівство) у Верхньому Надволжі, що існувало з 1247 по 1485 рік. Його столицею була Твер. Князівство розташовувалося на Волзькому торговельному шляху, який поєднував Каспійське море з Балтійським, що забезпечувало йому вигідне економічне становище.

Біармія — напівлегендарна назва північного регіону Північно-Східної Європи, який у середньовічних скандинавських сагах описувався як багата країна на північ від Балтійського моря, ймовірно пов’язана з територіями сучасної північної Росії (райони Білого моря, Карелії та басейну Північної Двіни). Її існування як політичної держави не доведене, і більшість дослідників розглядає Біармію як історико-географічний образ або збірну назву різних фінно-угорських земель.

Новгородська республіка (Великий Новгород у джерелах) — середньовічна державна формація на півночі Східної Європи, що існувала приблизно з XII до XV століття та вирізнялася унікальною для Русі системою міського самоврядування, де ключову роль відігравали віче, боярська аристократія та виборні посадові особи.

Велика Булгарія — ранньосередньовічне політичне об’єднання тюркомовних болгарських племен, що існувало у першій половині VII століття на території Північного Причорномор’я та Приазов’я. Держава виникла як результат об’єднання кочових племен і розпалася під тиском Хозарського каганату, після чого її частини мігрували в різні регіони Євразії.