Supermarine Attacker був британським реактивним винищувачем, що служив у Королівських військово-морських силах, також використовувався в Королівських ВПС Пакистану.
Історія розробки та служба
- Проект почався у 1944 році у відповідь на вимогу Specification E.10/44 для RAF.
- Оригінально планувалась сухопутна версія, але пізніше зробили варіант, адаптований для використання з авіаносців.
- Перший політ прототипу (сухопутної версії) відбувся 27 липня 1946 року.
- Прототип морської версії (із обладнанням для палубних операцій, гаком, зміненим шасі) вперше піднявся 17 червня 1947 року.
- Замовлення від авіації Королівського флоту (Fleet Air Arm) отримане приблизно в листопаді 1948.
- Введення у службу: серпень 1951 з FAA.
- Служба була недовгою: вже до 1954 року Attacker були замінені новішими літаками, а деякі залишалися у резерві або у добровольчих частинах до кінця 50-х.
- Єдиний експорт: Пакистан отримав 36 одиниць версії Attacker (тип називають Type 538 або FB.50) в 1952‑1953 роках.
Технічні характеристики (для версії F.1 / загалом)
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Екіпаж | 1 пілот |
| Довжина | ~ 11,42‑11,43 м |
| Розмах крила | ~ 11,25 м |
| Висота | ~ 3,02 м |
| Площа крила | близько 21,0 м² |
| Вага порожня | ~ 3 826 кг |
| Максимальна злітна вага | ~ 5 539 кг для базової версії |
| Двигун | 1 × Rolls‑Royce Nene (перші варіанти Mk.3, пізніше версії з Nene Mk.102) |
| Потужність/ Тяга | близько 5 000 фунтів надлишкової тяги (~22‑23 кН) |
| Максимальна швидкість | близько 950 км/год (на рівні моря) |
| Практична стеля | ~ 13 700 м для базової версії |
| Дальність польоту | близько 1 900 км (залежно від варіанту і підвісних баків) |
Озброєння
- Основне: 4 × 20 мм гармати Hispano Mk.V в крилах.
- У версіях штурмовиків (FB.1, FB.2) — можливість підвіски додаткового озброєння: бомб або ракет під крилами.
- Зовнішні підвісні баки (паливні) також використовувалися для збільшення дальності.
Переваги та недоліки
Переваги:
- Перший реактивний винищувач в службі британської флотської авіації (FAA).
- Досить хороша швидкість і маневреність для початкового етапу реактивної ери.
Недоліки:
- Конструкція із заднім колесом (“tail‑dragger”) — досить нестандартна для реактивних літаків, особливо придатність посадки з палуби показала деякі обмеження.
- Порівняно невелика тривалість служби, швидка застарілість через стрімкий розвиток реактивної авіації у 1950‑х.