Avro Manchester (Авро Манчестер, Avro 679 Manchester) — британський двомоторний важкий бомбардувальник періоду Другої світової війни, розроблений компанією A. V. Roe and Company (Avro) під керівництвом головного конструктора Роя Чедвіка. Літак створювався за вимогами британського Міністерства авіації Specification P.13/36, здійснив перший політ 25 липня 1939 року й надійшов до бойових частин Королівських ВПС у листопаді 1940 року. Через серйозні проблеми з двигунами Rolls-Royce Vulture Manchester виявився значно менш успішним, ніж очікувалося, але саме його конструкція стала безпосередньою основою для чотиримоторного Avro Lancaster — одного з найвідоміших важких бомбардувальників Другої світової війни.
Передумови створення
У середині 1930-х років британські ВПС потребували нового покоління бомбардувальників, здатних замінити двомоторні Armstrong Whitworth Whitley, Handley Page Hampden та Vickers Wellington. У 1936 році Міністерство авіації сформулювало специфікацію P.13/36, яка передбачала створення сучасного двомоторного бомбардувальника великої дальності.
Вимоги були досить амбітними. Машина мала використовуватися для дій на значних відстанях, перевозити велику бомбову нагрузку, а також передбачалася можливість застосування торпедного озброєння. У період розроблення літак такого класу формально розглядався як «середній» бомбардувальник, однак за розмірами, масою та бойовим призначенням Manchester став одним із представників нового покоління британських важких бомбардувальників.
На конкурс за P.13/36 були представлені проєкти кількох компаній. Проєкт Avro очолив головний конструктор компанії Рой Чедвік, який запропонував суцільнометалевий моноплан із двома потужними двигунами та великим внутрішнім бомбовим відсіком.
Конструкція
Manchester являв собою суцільнометалевий двомоторний моноплан із низькорозташованим крилом і фюзеляжем типу напівмонокок. Конструкція літака значною мірою була орієнтована на забезпечення великої внутрішньої бомбової нагрузки та достатньої дальності польоту.
Літак мав довжину близько 21,34 м, розмах крила 27,46 м і висоту приблизно 5,94 м. Нормальна максимальна злітна маса Manchester Mk I становила близько 50 000 фунтів (22 680 кг), а для Manchester Mk IA її збільшили до 56 000 фунтів. Екіпаж складався з семи осіб.
Особливістю раннього Manchester було хвостове оперення. Перший прототип L7246 спочатку отримав два кіля, але після випробувань між ними додали третій центральний кіль. При цьому керма напрямку були встановлені лише на крайніх кілях. Така трьохкілева схема стала характерною рисою значної частини Manchester, хоча згодом конструкцію змінили.
Другий прототип L7247 відрізнявся низкою удосконалень, зокрема змінами крила, хвостового оперення та оборонного озброєння. Він здійснив перший політ 26 травня 1940 року.
Двигуни Rolls-Royce Vulture
Головною особливістю та водночас головною проблемою Manchester стали його двигуни Rolls-Royce Vulture.
Vulture являв собою незвичайний 24-циліндровий двигун Х-подібної схеми. Фактично конструкція поєднувала два блоки циліндрів у конфігурації X. На момент створення двигун вважався перспективним і розраховувався приблизно на 1760 к.с. Кожен Manchester мав два Vulture.
Однак розвиток Vulture відбувався паралельно з величезним обсягом робіт Rolls-Royce над знаменитим Merlin. Через складність конструкції, виробничі труднощі, проблеми з охолодженням і мастилом та загальну недостатню доведеність Vulture не зміг забезпечити необхідну надійність.
Під час експлуатації двигуни часто перегрівалися й виходили з ладу. Особливо небезпечним було те, що двомоторний Manchester із відмовою одного двигуна мав дуже обмежену здатність продовжувати горизонтальний політ, особливо з бойовим навантаженням. Саме тому несправність одного Vulture нерідко призводила до вимушеної посадки або загибелі літака. Проблеми двигуна стали головною причиною низької боєздатності Manchester.
Перший політ і випробування
Перший прототип L7246 був побудований підрозділом Avro в Манчестері та зібраний на аеродромі Ringway. Свій перший політ він здійснив 25 липня 1939 року. Подія відбулася ще до початку Другої світової війни.
Перші льотні випробування продемонстрували, що сама конструкція планера має значний потенціал. Manchester вирізнявся хорошими для свого класу швидкісними характеристиками та великою вантажопідйомністю. Однак уже під час випробувань проявилися проблеми з силовою установкою.
Британське керівництво, враховуючи швидке погіршення міжнародної ситуації, не могло дозволити собі чекати повного завершення випробувань. Підготовка до серійного виробництва розпочалася ще до того, як усі проблеми нового літака були остаточно вирішені.
Серійне виробництво
Для Manchester планували масштабну серію. Основні замовлення отримали Avro та Metropolitan-Vickers. Початкові контракти передбачали значно більшу кількість машин, але внаслідок переходу виробничих ліній на Lancaster фактичний випуск виявився набагато меншим.
За даними архівних матеріалів BAE Systems Heritage, було завершено 202 літаки: два прототипи, 157 серійних машин, виготовлених Avro, і 43 — Metropolitan-Vickers. Саме ця цифра є найбільш обґрунтованою за сучасними даними виробничої документації.
У деяких довідниках зустрічається число 209 літаків. Воно пояснюється розбіжностями у статистиці виробництва та методиці підрахунку. Зокрема, окремі вторинні джерела включають незавершені планери або використовують інші виробничі категорії. Архівний матеріал BAE Systems прямо вказує на 202 завершені Manchester, тому в енциклопедичному контексті доцільно наводити саме цю цифру, зазначаючи існування альтернативних даних.
Виробництво Manchester було фактично припинене після переходу заводів на випуск чотиримоторного Lancaster. Останні машини використовувалися вже в період, коли Avro активно переводила виробничі потужності на новий тип.
Варіанти
Manchester Mk I був початковим серійним варіантом. Він мав трикілеве хвостове оперення після внесення відповідних змін до конструкції. Силова установка складалася з двох Rolls-Royce Vulture.
Manchester Mk IA став основною серійною модифікацією. Його відрізняли змінене хвостове оперення, збільшена площа хвостових поверхонь і більша допустима маса. Після появи цієї модифікації літаки ранньої серії поступово приводили до відповідного стандарту.
Manchester Mk II залишився проєктом. Розглядалася можливість встановлення інших двигунів, зокрема Napier Sabre або Bristol Centaurus, але серійного літака цієї модифікації не створили.
Manchester Mk III був принципово важливим експериментальним варіантом. Один із Manchester, серійний номер BT308, переобладнали для встановлення чотирьох двигунів Rolls-Royce Merlin і збільшеного крила. Ця машина стала безпосереднім прототипом Avro Lancaster.
Озброєння
Manchester мав потужне для свого часу оборонне озброєння, розміщене у кількох турелях.
Базова схема включала кулемети калібру .303 дюйма (7,7 мм) у носовій, верхній та хвостовій турелях. На Manchester Mk IA хвостова турель отримала чотири кулемети, що значно підсилювало захист задньої півсфери.
Бомбове озброєння розміщувалося всередині фюзеляжу. Максимальна бомбова нагрузка сягала приблизно 10 350 фунтів (4 695 кг). За меншого бойового навантаження дальність могла збільшуватися. BAE Systems наводить дальність приблизно 1200 миль із максимальною бомбовою нагрузкою та до 1630 миль із 8100 фунтами бомб.
Внутрішнє розміщення бомб було важливою перевагою конструкції: воно дозволяло зберегти чисту аеродинамічну форму літака та не створювало такого опору, як зовнішня підвіска.
Льотні характеристики
Для Manchester Mk IA BAE Systems наводить такі основні характеристики:
- максимальна швидкість — близько 265 миль/год (426 км/год) на висоті 17 000 футів;
- крейсерська швидкість — близько 205 миль/год (330 км/год);
- практична дальність — приблизно 1200 миль (1930 км) із 10 350 фунтами бомб;
- дальність — приблизно 1630 миль (2623 км) із 8100 фунтами бомб;
- розмах крила — 90 футів 1 дюйм (27,46 м);
- максимальна маса Manchester I — 50 000 фунтів (22 680 кг);
- максимальна маса Manchester IA — близько 56 000 фунтів (25 400 кг);
- екіпаж — 7 осіб.
Ці показники були цілком конкурентоспроможними на момент створення літака. Проблема полягала не стільки в потенціалі планера, скільки в тому, що його двигуни не забезпечували необхідної надійності.
Екіпаж
Manchester проєктувався в період, коли британська доктрина важких бомбардувальників передбачала екіпажі з двома пілотами. Тому конструкція літака відображала тодішні вимоги до організації польоту.
Типовий екіпаж включав пілота, другого пілота, штурмана, бомбардира, радиста та стрільців. У міру розвитку організації Bomber Command роль другого пілота поступово переглядалася, а спеціалізація членів екіпажу ставала більш чіткою. До кінця 1941 року британські екіпажі важких бомбардувальників дедалі більше переходили до схеми з одним пілотом, інженером та окремим штурманом.
Надходження до Королівських ВПС
Перший серійний Manchester був переданий RAF для випробувань у серпні 1940 року. Офіційно літак почав надходити до бойових частин у листопаді 1940 року, коли в складі Bomber Command була сформована 207 Squadron.
Поява Manchester у бойових частинах відбувалася в надзвичайно складний для британської авіації період. Велика Британія гостро потребувала сучасних важких бомбардувальників, тому новий тип був змушений виконувати бойові завдання попри те, що проблеми з Vulture ще не були повністю усунуті.
Бойове застосування
Перший бойовий виліт Manchester відбувся в ніч із 24 на 25 лютого 1941 року. Літаки 207 Squadron атакували німецькі військово-морські об’єкти в порту Брест у Франції. Перша операція виявилася відносно успішною: жоден Manchester не був збитий, хоча один літак зазнав аварії під час повернення.
У березні 1941 року Manchester почали регулярно застосовувати проти цілей у Західній Європі та Німеччині. Серед завдань були удари по портах, промислових об’єктах, залізничних вузлах та інших стратегічних цілях.
Однак технічні проблеми різко обмежували бойову готовність. У квітні 1941 року весь тип тимчасово вивели з експлуатації через збільшення кількості відмов підшипників двигунів. У червні відбулося ще одне призупинення польотів через нові проблеми з Vulture. Після відновлення експлуатації проявилися додаткові несправності, зокрема вібрації та коливання хвостового оперення, відмови гідравлічної системи й проблеми з механізмами флюгування повітряних гвинтів.
Операції 207 Squadron
207 Squadron стала першою бойовою частиною, що отримала Manchester, і фактично випробовувала літак у реальних бойових умовах.
Окремі екіпажі демонстрували значну майстерність, компенсуючи технічні недоліки машини. Один із найвідоміших Manchester 207 Squadron — L7432 «EM:J» — мав репутацію щасливого літака. Під час одного з попередніх вильотів він зміг повернутися на базу після відмови двигуна, а його екіпаж продовжував використовувати машину в наступних операціях. Документи International Bomber Command Centre містять докладні записи про його вильоти до Лор’яна, Дюссельдорфа, Сен-Назера та інших цілей.
При цьому такі випадки радше підкреслювали проблему Manchester: повернення на одному працюючому двигуні було надзвичайно складним і значною мірою залежало від висоти, маси літака, погоди та технічного стану двигуна, що залишився.
Інтенсивність застосування
Попри технічні труднощі, Manchester брав участь у великих операціях Bomber Command.
7 листопада 1941 року під час масованого нальоту на Берлін серед понад 400 британських бомбардувальників було лише 15 Manchester. 3 березня 1942 року під час атаки заводу Renault поблизу Парижа діяли 25 Manchester у складі майже 200 літаків. Під час першого «тисячного нальоту» Bomber Command на Кельн у ніч на 31 травня 1942 року було задіяно 35 Manchester із 1047 літаків.
Ці цифри показують поступове зменшення ролі Manchester: навіть після надходження нових машин їхня технічна готовність залишалася недостатньою для використання в ролі основного важкого бомбардувальника.
Втрати
Manchester мав дуже високий рівень втрат у порівнянні з масштабом його бойового застосування. За статистикою, заснованою на даних бойових журналів Bomber Command, Manchester виконав приблизно 1185 бойових вильотів і втратив 76 літаків, що відповідає близько 6,4 % втрат на виліт за наведеною методикою підрахунку.
Для порівняння, у тій самій статистичній вибірці частка втрат становила близько 3,6 % для Wellington, 4,0 % для Hampden, 3,7 % для Stirling і 2,5 % для Halifax. Ці цифри потрібно трактувати обережно, оскільки різні типи літаків діяли в різні періоди війни, виконували різні завдання та мали неоднакову інтенсивність бойового застосування. Проте вони добре ілюструють серйозність проблем Manchester.
Водночас не всі втрати можна безпосередньо приписувати бойовим діям. Значна частина Manchester була втрачена через аварії та відмови силової установки. Саме технічна ненадійність Vulture стала однією з визначальних причин негативної репутації літака.
Проблема одного двигуна
Для двомоторного бомбардувальника здатність продовжувати політ після відмови одного двигуна є критично важливою. Manchester мав для цього недостатній запас тяги.
З повним бойовим навантаженням літак був особливо вразливим. У разі відмови Vulture другий двигун часто не міг забезпечити необхідну тягу для підтримання висоти. Це означало, що навіть технічна несправність, яка на чотиримоторному бомбардувальнику могла бути керованою ситуацією, для Manchester могла стати смертельно небезпечною.
Саме ця обставина значною мірою визначила подальшу долю конструкції. Avro дійшла висновку, що планер Manchester має значний потенціал, але силова установка є фундаментальною проблемою.
Перехід до Lancaster
Ще до остаточного розчарування в Manchester Avro почала розглядати можливість використання чотирьох менш потужних, але значно надійніших двигунів Rolls-Royce Merlin.
Ідея була принципово простою: зберегти значну частину вдалого фюзеляжу та центральної частини конструкції Manchester, збільшити крило й встановити чотири Merlin замість двох Vulture.
Робота над чотиримоторним варіантом активізувалася у 1940 році. За даними Avro Heritage Museum, вже до лютого 1940 року розглядалася можливість перетворення Manchester на чотиримоторний літак із Merlin XX, а до середини квітня роботи над майбутнім Lancaster уже набрали значного масштабу. Рой Чедвік до червня 1940 року практично втратив довіру до Vulture, але вважав сам планер Manchester придатним для подальшого розвитку.
Результатом став Manchester Mk III, який згодом отримав нову назву — Avro Lancaster. Прототип Lancaster, BT308, здійснив перший політ 9 січня 1941 року. Льотні випробування швидко показали величезну перевагу нової чотиримоторної конфігурації.
Спадкоємність конструкції
Lancaster не був повністю новим літаком у традиційному розумінні. Він значною мірою успадкував від Manchester фюзеляж, центральну частину конструкції, системи та загальну концепцію.
Основною відмінністю стала нова, значно більша площа крила з чотирма двигунами. Замість двох Vulture використовували чотири Merlin, які мали меншу потужність кожен, але завдяки чотиримоторній схемі забезпечували значно більшу сумарну тягу та, найголовніше, набагато вищу живучість у разі відмови одного двигуна.
Таким чином, Manchester не був просто невдалим тупиковим проєктом. Його планер і конструкторські рішення стали фундаментом для літака, який згодом побудували в кількості понад 7300 екземплярів і який став основним важким бомбардувальником британського Bomber Command у другій половині війни.
Служба в інших підрозділах
Окрім 207 Squadron, Manchester використовували й інші частини Bomber Command. Тип надходив до кількох ескадрилей і використовувався в різних ролях, включно з бойовими операціями, підготовкою екіпажів та переходом на Lancaster.
Серед користувачів також були підрозділи Королівських канадських ВПС. Канадські екіпажі проходили підготовку в системі RAF і RCAF, а Manchester використовувався як у бойових, так і в навчальних частинах. Після переходу на Lancaster Manchester дедалі частіше застосовували для навчання екіпажів нової машини.
Окремі Manchester використовувалися також у структурі RAF Coastal Command, хоча їхня основна кар’єра була пов’язана саме з Bomber Command.
Навчальна служба
Після припинення фронтового використання Manchester не зник одразу. Частину машин перевели до навчальних підрозділів.
Вони використовувалися для підготовки та перепідготовки екіпажів, які мали переходити на Lancaster. Це було логічним рішенням: екіпажі вже знали значну частину систем і конструктивних особливостей Manchester, а Lancaster успадкував від нього багато рис.
Manchester остаточно зняли зі служби приблизно до 1943 року, хоча з бойових частин він був фактично виведений уже в середині 1942-го.
Значення для розвитку британської авіації
Історичне значення Manchester набагато перевищує кількість побудованих машин.
По-перше, він став одним із перших британських важких бомбардувальників нового покоління, створених для ведення стратегічної повітряної війни.
По-друге, експлуатація Manchester дала Avro та RAF цінний досвід щодо великих суцільнометалевих літаків, потужних двигунів, гідравлічних систем, оборонного озброєння та організації роботи великих екіпажів.
По-третє, невдача Vulture безпосередньо стимулювала пошук іншої силової установки. Саме це привело до Lancaster. BAE Systems прямо характеризує Manchester як безпосереднього попередника Lancaster, а архів Avro наголошує, що проблеми Vulture стали причиною переходу до чотирьох Merlin.
Чому Manchester вважають невдалим
Оцінка Manchester як «невдалого літака» є справедливою лише частково.
Його головною проблемою був не сам планер, а поєднання двох чинників: недостатньо доведеного двигуна Vulture та дуже високих вимог до важкого бомбардувальника воєнного часу.
Сам літак мав пристойну швидкість, значну бомбову нагрузку, хорошу дальність і сучасну металеву конструкцію. Проте всі ці переваги втрачали значення, коли відмова одного двигуна могла призвести до втрати машини та екіпажу.
Тому Manchester є класичним прикладом того, наскільки важливим для військового літака є не лише проєкт планера, а й надійність силової установки.
Виробничі та конструктивні труднощі
Ситуацію погіршувала сама військова обстановка. Велика Британія вступила у війну, коли потреба в сучасних бомбардувальниках була величезною. Відкласти Manchester до повного усунення всіх недоліків означало б залишити RAF без значної кількості потенційних важких бомбардувальників.
У результаті RAF змушені були експлуатувати літак із відомими недоліками, тоді як Avro паралельно працювала над його радикальним удосконаленням. Це пояснює парадокс Manchester: літак мав коротку й проблемну бойову кар’єру, але його конструктивна лінія привела до одного з найуспішніших британських бойових літаків.
Manchester і Lancaster у порівнянні
Головна відмінність між двома літаками — силова установка.
Manchester мав два Rolls-Royce Vulture, тоді як Lancaster отримав чотири Rolls-Royce Merlin. Це збільшило кількість двигунів удвічі й істотно змінило характеристики літака.
Lancaster також отримав збільшене крило, пристосоване для чотирьох двигунів. Попри це, значна частина фюзеляжу та конструктивної концепції походила від Manchester. Перший прототип Lancaster навіть будувався на основі переробленого Manchester.
Таким чином, перехід від Manchester до Lancaster був не відмовою від усієї попередньої конструкції, а її глибокою модернізацією.
Роль у «тисячному нальоті»
Одним із найвідоміших епізодів пізньої служби Manchester стала участь у першому великому «тисячному нальоті» на Кельн у травні 1942 року.
У складі сил Bomber Command діяло 1047 літаків, серед яких було 35 Manchester. Це добре ілюструє перехідний характер літака: він усе ще був присутній у складі основних сил, але вже перебував на шляху до повного витіснення Lancaster та інших сучасних чотиримоторних бомбардувальників.
Кінець бойової кар’єри
До середини 1942 року Manchester остаточно поступився місцем Lancaster.
У червні 1942 року тип уже практично не використовувався як основний фронтовий бомбардувальник. Частину машин передали для навчання, а частину списали. У 1943 році Manchester остаточно зник із експлуатації RAF.
Кар’єра літака тривала лише близько двох років, що було надзвичайно коротким терміном для такого складного бойового типу.
Збережені літаки
До нашого часу жоден оригінальний Avro Manchester не зберігся у льотному або музейному стані.
Це різко контрастує з Lancaster, для якого збереглося кілька десятків музейних екземплярів. Manchester був відносно малосерійним літаком, а після переходу на Lancaster його швидко перевели до другорядних та навчальних завдань, після чого машини були списані. Historic England наводить для Manchester нуль збережених екземплярів.
У музейних колекціях можуть існувати моделі, макети, окремі компоненти, документи, фотографії та інші артефакти, пов’язані з Manchester. Наприклад, RAF Museum має музейну модель Manchester, яка використовується як історичний та навчальний експонат.
Оцінка та історична спадщина
Avro Manchester посідає унікальне місце в історії британської авіації. У безпосередньому сенсі це був проблемний бомбардувальник із короткою бойовою кар’єрою, високими втратами та ненадійною силовою установкою.
Водночас саме Manchester створив основу для появи Lancaster. За словами та матеріалами Avro Heritage Museum, конструкція планера виявилася достатньо вдалою, щоб її можна було відносно швидко перетворити на чотиримоторний літак.
Lancaster успадкував від Manchester значну частину конструктивної філософії, але усунув фундаментальний недолік — недостатню кількість ненадійних двигунів. Чотири Merlin перетворили концепцію з проблемного двомоторного бомбардувальника на надзвичайно ефективний важкий літак.
У цьому сенсі Manchester можна розглядати як перехідну ланку між довоєнним поколінням британських двомоторних бомбардувальників і стратегічними чотиримоторними бомбардувальниками середини Другої світової війни.
Основні технічні характеристики
| Характеристика | Manchester Mk I / Mk IA |
|---|---|
| Виробник | A. V. Roe & Company (Avro) |
| Конструктор | Рой Чедвік |
| Тип | Двомоторний важкий бомбардувальник |
| Специфікація | Air Ministry P.13/36 |
| Перший політ | 25 липня 1939 року |
| Надходження до RAF | листопад 1940 року |
| Двигуни | 2 × Rolls-Royce Vulture I, 24-циліндрові |
| Потужність одного двигуна | номінально близько 1760 к.с. |
| Екіпаж | 7 осіб |
| Довжина | 21,34 м |
| Розмах крила | 27,46 м |
| Висота | близько 5,94 м |
| Максимальна маса Mk I | 22 680 кг |
| Максимальна маса Mk IA | близько 25 400 кг |
| Максимальна швидкість | близько 426 км/год на 5180 м |
| Крейсерська швидкість | близько 330 км/год |
| Максимальна бомбова нагрузка | близько 4695 кг |
| Дальність із 4695 кг бомб | близько 1930 км |
| Дальність із 3674 кг бомб | близько 2623 км |
| Оборонне озброєння | кулемети Browning .303 in (7,7 мм) |
| Серійний випуск | 202 завершені літаки за архівними даними BAE Systems |
| Бойова служба | 1940–1942 |
| Подальше використання | навчальна підготовка екіпажів |
| Наступник | Avro Lancaster |
| Збережені оригінальні літаки | немає |
Технічні показники узагальнено за даними BAE Systems Heritage та історичних матеріалів щодо Manchester.
Підсумок
Avro Manchester був одним із найважливіших «невдалих» літаків британської авіації Другої світової війни. Його бойова кар’єра виявилася короткою через ненадійність Rolls-Royce Vulture, а рівень втрат був високим навіть за мірками надзвичайно небезпечної служби Bomber Command.
Проте його історичне значення величезне. Саме досвід створення та експлуатації Manchester показав, що конструкція Avro має значний потенціал, якщо замінити проблемну двомоторну силову установку. Результатом стала переробка Manchester у чотиримоторний Lancaster. Перший політ Lancaster відбувся вже 9 січня 1941 року — ще до припинення бойової кар’єри Manchester. (
Тому Manchester займає особливе місце в історії авіації: це був літак, який сам по собі не виправдав очікувань, але його конструктивна спадщина стала основою одного з найуспішніших важких бомбардувальників Другої світової війни — Avro Lancaster.