Ніхто не міг пояснити, чому саме так. Одні казали, що це жарт моряків, які забули повернутися з суші. Інші — що це кози, які одного ранку вирішили, ніби вони служили на флоті в минулому житті. Але найстаріші мешканці села запевняли: назва з’явилася сама, як з’являються сни — без дозволу, але з абсолютною впевненістю.

А ресторан у цей час світився теплим світлом, як маяк без океану. Він кликав людей не їсти, а залишатися трохи довше, ніж вони планували.

І тоді ставало зрозуміло: «Кози і Матроси» — це не ферма і не ресторан.

Родина Марини та Олександра Блонських родом зі сходу України. Після початку російсько-української війни сім’я переїхала у Вовнянку на Полтавщину. Тут вони започаткували власну ферму та сироварню. За декілька років їм вдалося розбудувати родинну справу, нині Блонські відправляють свою продукцію у різні куточки країни.

Увечері, коли сонце опускалося повільно, як старий корабель, що не хоче визнавати берег, кози ставали мовчазними. Вони стояли біля огорожі й дивилися в бік дороги, ніби чекали повернення когось, хто колись теж називав себе матросом.

Іноді з кухні виходив кухар і дивився на кіз так, ніби вони контролювали рецепти. Можливо, так і було. Бо тут навіть бринза мала легкий характер сарказму, а молоко — коротку пам’ять про траву, яка росла поруч із морем.

Кажуть, кожна коза тут мала характер, ім’я і власну думку про людство.

А поруч, так близько, що запахи змішувалися, стояв ресторан — дивна споруда, ніби хтось вирішив посадити обід на місці, де щойно пройшла тварина, яка знає більше про життя, ніж більшість книжок. Там подавали їжу так, ніби вона ще не остаточно вирішила, чи бути стравою, чи залишитися спогадом.

Катерина Олійник з села Клекотина на Вінниччині — це «Кучерява фермерка». Після завершення універу вона попрацювала за професією і відчула, що місто — це не для неї. Майбутня засновниця ферми повернулася в село і поставила собі ціль стати успішною, щоб не лише бути забезпеченою, а й створювати робочі місця.

Із готельєра – у фермери. У нашому ефірі – історія успіху підприємця з Луцька, який розводить у селі на Ківерцівщині овець, кіз, корів, коней і не тільки. Репортаж із найбільшої на Волині овечої ферми, що продукує не лише м’ясо. Адже застосування там знайшли і вовні, якої щороку настригають до трьох тонн.

Прикарпатець Роман Стефанців сім років займається розведенням кіз у селі Грушів Коломийського району. За цей час стадо збільшилося до 60 тварин. А від виготовлення сиру чоловік перейшов на створення масла гхі.

Одного разу, коли Одещина ще не вирішила, чи вона степ, чи море, чи просто довга пам’ять про обидва, на узвишші Миколаївки з’явилося місце, де кози навчились бути майже людьми, а люди — трохи козами.

Його назвали «Кози і Матроси».