Поблизу замку є озеро, яке ніколи не замерзає, навіть коли мороз тріщить у кістках і небо розпадається на крижаний пил. Кажуть, що це не просто вода, а пам’ять, яка тримає у собі дотики рук і сердець давно минулих лицарів, чия відвага й честь переплелися із землею й каменем замку.

Кажуть, що головні ворота замку пам’ятають усе, що відбулося на цьому місці: крики, шепіт, сміх і, найстрашніше, кров, пролиту серед рідних. Каміння, з якого вони були збудовані, наче ввібрало кожну краплину, кожен подих зради, і тепер ворота «говорять» мовою, зрозумілою лише тим, хто слухає.

В одному із замків, де час сповільнювався, а камені пам’ятали кроки давно минулих поколінь, жила донька господаря, закохана так, що її серце б’ялось крізь стіни. Її коханий пішов на війну і не повернувся, а вона кожного дня підіймалася на вежу, вдивляючись у далечінь, де небеса і земля зливалися в один туманний колір, сподіваючись побачити його силует на горизонті.

У ті дні, коли замок тримався на краю світу й часу, серед його кам’яних стін жив монах із очима, що бачили більше, ніж дозволялося смертним. Кажуть, він відчував у собі і віру, і темряву водночас, і саме це привело його до зради. Під час турецької облоги XVII століття він показав ворогам таємний прохід, який ніби самі тіні оберігали від чужих очей.

Свірзький замок (англ. Svirzh Castle, пол. Zamek Świrz) — історична фортеця-резиденція XV–XVII ст. у селі Свірж Перемишлянського району Львівської області, що є однією з найромантичніших пам’яток оборонної архітектури і культурної спадщини Західної України.