Пам’ятка архітектури національного значення 17 ст. Іллінська церква збудована за наказом і за гроші Богдана Хмельницького. Хата музей під відкритим небом. Чигиринський район, с. Суботів.

Чому, перетинаючи поріг старої хати, людина відчуває, як її плечі опускаються, а тривога зникає? Антропологи припускають, що наша нервова система зберігає пам’ять про форми житла так само глибоко, як про материнський голос.

Як із глини, соломи та дерева створювали житло, міцніше за бетонні коробки?

У хаті було тепло, хоча грубка давно не топилася. Кожна дошка підлоги пам’ятала шепіт босих ніг, що ступали по ній поколіннями. На столі лежали чорнобривці в старій глиняній вазі, які ніколи не в’янули, а над піччю висіли старі фотографії: дід у кепці, бабуся з посмішкою, що могла розтопити лід навіть у січні. Інколи здавалось, що ці обличчя рухаються, коли ніхто не дивиться, і тихо переглядають усе, що відбувається в хаті, щоб переконатися, що ніхто не забув їхніх історій.

У селі, де час, здавалося, зупинився, стояла стара українська хата, мов закам’янілий спогад про забуті свята та весну, що завжди приходила запізніло. Дах її був із соломи, що пахла сонцем і дощем одночасно, а в кутах стіни підпиралися один одним, ніби боялися впасти під тягарем спогадів. Коли вітер заходив у вікна, він приносив із собою голоси предків, які сміялися й плакали одночасно, і земля здригалася від їхніх невидимих кроків.

Українська хата — жива істота, що зберігає душу народу, вчить поваги до часу, терпіння і радості. Вона сміється, сумує, пам’ятає й спостерігає, і якщо уважно слухати, можна почути її тихий голос: «Тут усе має значення, і навіть найдрібніший крок залишає слід у серці землі».

Двір хати — це маленький світ, де ростуть дерева, що знають всі секрети родини, де кішки спостерігають за птахами, а вітер навчився шепотіти історії старих людей. І коли заходиш у хату, здається, що переступаєш не просто поріг, а межу між минулим і сьогоденням, між життям і пам’яттю.

Вікна хати дивляться у світ так уважно, що можна подумати: вони бачать не тільки поля, луки і ліси, а й усе, що сталося колись у цих краях, і все, що ще має статися. Село поруч рухається повільно, але хата завжди знає більше — вона пам’ятає тих, хто помер, і тих, хто ще не народився, і тихо спостерігає, як змінюється час.

Піч у центрі — серце хати, і кожен її камінь здатен розповісти тисячі легенд. Вона тримає тепло навіть тоді, коли ніхто не розпалює вогню, і здається, що саме вона вирішує, які сни будуть вночі у мешканців. На полицях стоять горщики, глечики, старі миски — не просто посуд, а свідки свят і буднів, кохання й образ, маленьких радощів і великих втрат.

Українська хата стоїть у полі так, наче її прив’язала до землі сама пам’ять поколінь. Стіни дерев’яні, але не просто дерево — це деревина, яка пам’ятає дотики рук, що будували хату, запах диму, що колись линув із печі, і тихі розмови ночами, коли світло ліхтаря прослизало крізь вікна. Під стріхою збираються тіні, що ніколи не були людьми, але все одно знають історії родини. Іноді здається, що хата дихає разом із тими, хто в ній живе: коли сміється дитина — хата посміхається разом; коли сумує господар — вона тихо схиляє дах.

2018 рік. Я та Роман Деняк відвідали село Софіївка Перша, де перед очима натрапили на цю хату. Ми не могли пройти повз, не зайшовши у подвір’я. Хата нам сподобалася.

На Близнюківщині уже майже не можливо знайти у селі хату під солом’яною стріхою. Але, все ж таки, є ще хати, яким понад 100 років і вони збудовані у “слобожанському” та “полтавському” стилях….

Буковинська сільська хата. Процес створення. Ця хатинка планується як елемент діорами на тему свята Маланки в буковинському селі.

Одиницею державності України є хата.

Рей Ленс

Українська хата — це не просто традиційне житло, а справжній символ української культури, який ви знайдете по всій Україні. Це місце, яке на протязі століть вдосконалювалося і адаптувалося до природних умов і культурних уподобань місцевих жителів. Традиційні українські хати, побудовані з дерева, глини та соломи, стали невід’ємною частиною національної ідентичності.

Музей-лабораторія туристичного українознавства запрацював 16 листопада у житомирському Поліському університеті. Це – навчальна аудиторія з автентичними експонатами та предметами народного побуту, де студенти будуть опрацьовувати свої практичні навички, розповіла Суспільному керівниця музею-лабораторії майстриня Ганна Івченко.

Травень 2018 р. По дорозі з Садового до Близнюків вирішили не чекати електричку, а пішки прийти до Близнюків через П’ятирічку, де натрапили на покинуту хату.

Українську хату початку 19 століття відтворив житель селища Полянка Баранівської громади Микола Кобилянський. Серед експонатів сільського музею – старовинний молитовник, верстат для обробки льону, плетена з лози валіза – усього близько тисячі експонатів

На півночі України розташований унікальний природний Поліський заповідник. Він був заснований у 1968 році у межах Овруцького та Олевського районів Житомирської області.

Жителька села Старі Бабани (Уманський район) розповідає про життя та побут селян 20-го століття та часи другої світової війни. Також детально пояснює як облаштована Піч/груба.

В Україні одиницею державності є хата.

Рей Ленс

Село Букатинка на Поділлі, попри свій великий природний потенціал і давню історію, могло би стати просто черговим селом, що поступово вимирає. Та понад 40 років тому тут оселилося молоде подружжя митців — Олексій та Людмила Альошкіни. Крок за кроком вони перетворюють селище на музей та місце, куди за новими враженнями з’їжджаються люди, зацікавлені в історії та мистецтві.

Разом з друзями та їх вірним псом відвідали музей-садибу «Поліська Хата» в селищі Городоцьке (Житомирська обл.) неподалік Тетерівського коша, де зібрані цінні пам’ятки побуту майже більш як сторічної давнини.

Поліська хата в селі Городське.

У селі Городське на Житомирщині до культурно-мистецького центру «Поліська хата» перенесуть старовинну українську хату.