Власна печатка царя. Рік 2-й, третій місяць часу поводі, день
15-й.

Указ царя єдиному другові, жерцеві-херихебу, начальникові перекладачів – Хуефхору.

(Посвята моїй мамі)

1

Весняної ночі, як в небі високо
Стоять білі хмароньки в крузі;
Як вітер шепоче й зітхає глибоко
У сонному темному лузі;

Славний король Маган сидів на своєму стільці, укритому тигровою шкурою, і сумував. 

Сонце життя його починало вже хилитися до заходу, і вже в могучих колись руках і раменах не чув він давньої сили, легкості, неначе сустави його стали важкими.

Нічко дивна! тобі я корюся,
Геть всі темнії думи сумні!
Не змагаюся вже, не борюся,
Потопаю в сріблястому сні.

Коли Конфуцій поїхав на захід, щоб помістити свої книги в палаці Чжоу, його учень Цзи-Лу радив йому:

—  Я чув, що серед зберігачів історичних записів в Чжоу є якийсь Лао Дань, який вже залишив службу і живе на самоті. Якщо ви хочете помістити в сховище свої книги, вам краще звернутися до нього.

Єсть у мене одна
Розпачлива, сумна,
Одинокая зірка ясная;
Сеї ж ночі дарма

Сидить в темниці в’язень самотний
І скрізь блукає поглядом, смутний:
То по закуренім низькім склепінню,
То по стіні, по брудному камінню.
Над головою в нього розпустила
Нудьга свої широкі сиві крила.

XXXVII

Рука Вічного була на мені, і Вічний казав вийти моєму духові, і він спустив мене посеред поля, що було вкрите кістками.

І він казав мені обійти їх навколо; і от їх велика сила скрізь
на тому полі, і всі вони дуже сухі.

Тоді він сказав мені: «Сину чоловічий, чи могли б сі кості ожити?».     

Як тиха ніч пов`є долину
І місяць посріблить ручай,
Тоді на крилах туги злину
У задумчивий гай-розмай

Минають дні, минають ночі,
Минає літо; шелестить
Пожовкле листя; гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,

пуп’янок воронячої бурі кружляє в ополонці
неба грущик кука з’являється знизу виростає

Третій аккадський цар з династії Саргона, на ім’я Маніштусу, продовжував зовнішню політику своїх попередників. Так, він пішов походом на Елам, щоб придушити там повстання, і підкорив області Еламу — Аншан і Шіріхум. Не задовольняючись цією перемогою, він послав свої війська через Персидську затоку і вторгся в південно-західну область Ірану, де розбив коаліцію правителів 32 міст і захопив багаті срібні рудники і каменеломні.

1

Так [говорить] табарна Хаттушіль, цар великий, цар країни міста Хатті, син Муршіля, царя великого, царя країни міста Хатті, внук Шупілуліума, царя великого, царя країни міста Хатті, потомок Хаттушіля, царя міста Кушшар.

Корі-дрохва розвів вогонь. А в вогонь поклав довгі смужки заліза. Своїми великими крилами він роздмухував вогонь, доки залізо не розжарилося до червоного.

Берналь Діас дель Кастільйо

Справжня історія завоювання Нової Іспанії.

…А тепер треба докладніше змалювати Мотекусуму і весь його уклад життя.

І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! Сам бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі. Оточив тебе
народами, що, мов леви в пустині,

ВСТУП

Князь, єдиний друг [фараона], жрець-херихеб, перебуваючий в палаці (?) (тобто придворний) «страж (?) Нехена», глава Нехеба, хранитель скарбниці (?) Нижнього Єгипту, жрець-херихеб, начальник перекладачів, хранитель таємниць усіх справ «Главі; півдня»,

НАВКОЛО МІСЯЦЯ
Париж. — Друкарня Ґотьє-Віллара, набережна Ґран-Оґюстен, 55.
(Колишня друкарня Бонавантюра.)

НАДЗВИЧАЙНІ ПОДОРОЖІ
НАВКОЛО МІСЯЦЯ

Досить мені подивитись на тебе, робітнику блідий з друкарні,
Жінко з очима сарни, деревино зелена,
На тебе, істото жива — будь ти кінь чи комар,—
І образ кожного з вас зробив у мізку моїм якусь зміну,
Якусь невеличкую дряповину зоставив на все життя.

I. Імпровізація

В гаю далекім, в гущавині пишній,
Kвіти гранати палкі розцвітають,

Мов поцілунки палкі на устах
Іншим палким поцілункам назустріч,
Мов поцілунки рубінових уст…

Брязкають ключі в коридорі, грюкають двері. Сниться Омелькові — на бубон, на скрипку це грають у його. І він це вбратий, розчісаний за столом сидить. Синя чумарка на йому, сорочка вишита. Платком шовковим йому рука перев’язана.

Там не сокіл хвилить-прохвиляє,
Як син до отця, до матері з тяжкої неволі поклон посилає,

Сокола ясного рідним братом називає:
“Соколе мій ясненький,
Братику мій рідненький!

Остапові Вишні

Це не має ніякого значення для особистого щастя, що на одному місці не приходиться довго затримуватись.

Кінець подорожі, –
Вже зіроньки гожі
Сіяють на небі ясному,
І вже височенько
Ясний місяченько, –
Вже хутко прибудем додому!

Я сьогодні кидаю палити.
Я не хочу вдихати диму.
Я не буду згинати спину.
Стану не переборним

Зорі, очі весняної ночі!
Зорі, темряви погляди ясні!
То лагідні, як очі дівочі,
То палкії, мов світла прекрасні.

Корі-дрохва був дуже жирним. Жир висів у нього під пахвами, і він живив ним вогонь, який там ховав. Корі-дрохва був найпершим з усіх тварин, у кого був вогонь.