Акція «Вісла» – репресивна депортація українців з етнічних земель, які опинились у складі підсовєтської Польщі після Другої світової війни. Загалом з рідних сіл примусово переміщено понад 140 000. Близько 4 000 пройшли через створений спеціально для українців концтабір. Близько 3 000 вбито. Сьогодні ще залишаються живими свідки цієї геноцидальної політики, а також їх діти та онуки, які зберігають українську ідентичність.

Польський Сейм законодавчо назвав Волинську трагедію геноцидом, закріпив цифру у 100 тисяч жертв і поклав відповідальність на українські націоналістичні формування. Однак події 1943 року неможливо пояснити без польської колонізації Волині, пацифікації українців, руйнування православних храмів, міжвоєнної полонізації та масового насильства, яке почалося на Холмщині ще до появи УПА.

Усі хочуть бути левами, доки не настає час робити те, що роблять леви. Так само і в масонстві: справжня цінність не в символах, регаліях чи приналежності до братства, а в щоденній праці над собою.

Культура Хаманджія — археологічна культура середнього та пізнього неоліту Південно-Східної Європи, що існувала приблизно між 5250–4500 роками до н. е. на території сучасної Добруджі (Румунія та північно-східна Болгарія). Вона є однією з ключових культур «Старої Європи» та відома унікальною керамікою, антропоморфною пластикою та ранніми формами організованих некрополів. Найвідомішими артефактами є статуетки «Мислитель» і «Сидяча жінка» з Чорнаводи.

Варненська культура — археологічна культура пізнього енеоліту (мідної доби), що існувала на території північно-східної Болгарії приблизно в середині V тис. до н. е. Вона відома насамперед завдяки Варненському некрополю, де було знайдено найдавніший у світі масовий скарб обробленого золота. Культура Варни є одним із найяскравіших свідчень ранньої соціальної стратифікації та розвитку металургії в доісторичній Європі.

Культура Вінча — одна з найважливіших археологічних культур епохи неоліту та раннього енеоліту в Південно-Східній Європі, що існувала приблизно між 5300–4500 роками до н. е. Її ядро знаходилося на території сучасної Сербії, а вплив поширювався на значну частину Балканського регіону. Культура відома великими поселеннями, високим рівнем розвитку матеріальної культури, ранніми формами символічної системи та одними з перших у світі спроб використання металургії.

У цьому відео ми вирушаємо в повільну нічну подорож крізь найдавніші міста на землях України — від трипільських протоміст і грецьких колоній Причорномор’я до княжого Києва та Чернігова.

Цивілізація як система постійно прагне розширювати своє розуміння навколишнього світу. Основна місія людства полягає у видобутку та кодифікації знань про Всесвіт — процесі, через який цивілізація не тільки виживає, але й розвивається. Цей процес можна розглядати як фундаментальне призначення, що формує шлях людства до постійного прогресу і самовдосконалення.

Демократія: дозволено все, окрім того, що заборонено. Тоталітаризм: заборонено все, окрім того, що дозволено.

Коли Олександр Македонський увійшов у Єгипет у 332 році до н.е., його зустріли не як звичайного завойовника, а як людину, в якій багато хто бачив щось більше, ніж людську долю. Єгиптяни прийняли його мирно, бо чекали нового правителя, який принесе порядок після перської влади.

У давньому Єгипті розповідали історію про народження дівчинки, якій судилося стати фараоном і змінити уявлення про владу. Це була Хатшепсут.

Хатшепсут народилася в царській родині, коли Єгипет жив за законами богів і фараонів. Її батьком був фараон, а матір’ю — цариця, і від самого початку її життя вважалося частиною божественного порядку.

У давньому Єгипті розповідали історію про сонце, яке не просто світить, а живе, відчуває і має серце. Це була історія про Ра і Хатхор.

Ра щодня підіймався на небі як золота сонячна сила, що приносить світло світу. Він давав життя всьому живому, але водночас бачив і людську жорстокість, і забуття богів.

У давньому Єгипті розповідали про бога, який знав усе, що було сказано, написано і навіть подумано. Це був Тот.

Тот був богом мудрості, письма, знань і місяця. Його уявляли як людину з головою ібіса або як павіана — істот, що спостерігають і пам’ятають.

У давньому Єгипті розповідали історію про богиню, яка могла бути ніжною, як домашня кішка, і водночас грізною, як левиця, що захищає своїх дітей. Це була Бастет.

У давньому Єгипті існувала віра, що після смерті душа не зникає, а приходить у Велику залу істини, де її чекає найважливіший момент — зважування серця.

У давньому Єгипті існувала історія, яку розповідали жерці біля храмів як пам’ять про вічну боротьбу порядку і зради — історія Осіріса, Ісіди та Сета.

Осіріс був мудрим і справедливим правителем землі. За його часів люди жили в мирі, земля родила щедрі врожаї, а закони були справедливими. Але саме ця гармонія викликала заздрість у його брата — Сета.

У давньому світі стародавнього Єгипту щодня відбувалася одна й та сама битва, яку ніхто з людей не бачив, але від якої залежало все існування.

Коли ніч накривала землю, сонце зникало за горизонтом і входило в підземний світ. Але це не було просто зникнення — це була подорож бога Ра.

У часи, коли світ стародавнього Єгипту лише набував форми, боги зрозуміли: творіння не може існувати без рівноваги.

І тоді серед первісного порядку і хаосу з’явилася вона — Маат.

У найдавніші часи, коли ще не було ні людей, ні полів, ні навіть звичного неба, існували лише первісні боги і безмежний хаос вод Нуна.

Після того як з’явилися Шу — бог повітря — і Тефнут — богиня вологи, світ почав набувати форми. Але між ними вже зародилася нова історія — історія землі й неба.

У самому початку світу, коли над первісними водами Нуна ще стояла тиша, бог Атум вже стояв на першому пагорбі Бенбені. Але навіть він, перший і самотній, відчув: самотність не може бути вічною, якщо має народитися світ.

І тоді з його божественної сутності з’явилися дві перші сили — Шу і Тефнут.

На самому початку не було ні землі, ні неба, ні людей. Лише безмежні темні води Нуна, у яких не існувало ні часу, ні форми. Тиша була така глибока, ніби світ ще навіть не вирішив з’явитися.

І раптом із цієї безодні почав підніматися перший пагорб — Бенбен. Він виріс із вод Нуна як перший подих порядку серед хаосу. Це була єдина тверда точка у всій безмежній порожнечі.

У давні часи, коли світ ще був молодим, боги Єгипту встановили два начала, що вічно борються між собою.

На початку існувала Маат — світла сила порядку. Вона розгорнула над землею невидиму тканину гармонії: річка Ніл розливалася вчасно, сонце сходило щодня, люди знали свої закони, а боги не залишали світ без уваги. Де була Маат — там панували істина, справедливість і рівновага.

Коли ми говоримо про давню історію України, наша уява зазвичай малює лінійний маршрут: трипільці, скіфи, а далі — тривала пауза аж до появи слов’ян та заснування Києва. Проте між фіналом античності та раннім Середньовіччям лежить колосальна, майже детективна епоха, яку вітчизняна історіографія тривалий час воліла залишати в тіні. Це доба готів — германських племен, які не просто пройшли транзитом крізь наші степи, а створили тут одну з найпотужніших і найскладніших політичних структур свого часу.

Римський період Єгипту розпочався у 30 році до н. е. після завоювання країни Октавіаном Августом і завершення Птолемеївської династії. Єгипет був перетворений на імператорську провінцію Риму, що мала особливий статус як ключове джерело зерна для імперії. Попри політичну зміну, багато традицій Стародавнього Єгипту — релігія, культ фараонів і місцеві адміністративні практики — зберігалися протягом століть.

Пізній період Стародавнього Єгипту — це епоха політичного відродження, іноземних вторгнень і поступової втрати незалежності, що тривала з 664 до 332 року до н. е. Він розпочався з об’єднання Єгипту під владою саїської (XXVI) династії та завершився завоюванням країни Олександром Македонським. Період характеризується чергуванням коротких фаз стабільності та іноземного панування, зокрема перського.

Третій перехідний період Стародавнього Єгипту — це епоха політичної роздробленості, ослаблення центральної влади та поступової втрати міжнародного впливу, що тривала приблизно з 1069 до 664 року до н. е. Він розпочався після занепаду Нового царства і завершився об’єднанням країни під владою XXVI (саїської) династії. Період характеризується співіснуванням кількох центрів влади, посиленням ролі жерців та іноземним впливом.

Другий перехідний період Стародавнього Єгипту — це епоха політичної фрагментації, іноземного панування та занепаду централізованої влади, що тривала приблизно з 1650 до 1550 року до н. е. Він розпочався після падіння Середнього царства і завершився вигнанням гіксосів та становленням Нового царства. Цей період став ключовим етапом трансформації єгипетської державності та військової організації.