Другого травня, на День Народження батальйону Айдар, для бійців батальйону, в Луганському містечку Щастя, виступив піаніст-екстреміст, відомий з Революції гідності.

Четверту добу уриваються плови,Сльозиться у схроні зволожений мур.Не плачте душею, мій друже Ковалю, |Бо дуже нелегко й мені самому… | (2)

Радість переповнює. В дорозі зі Львова написали пісню. Не могли стримати емоцій, вирішили показати її людям на заправці OKKO. Слова Сергій Соловій

Для тих, хто служить на Сході, цей музичний твір особливий. Адже ми точно знаємо, що Українське Сонце сходить на Донбасі.

Це музика про людину, яка залишається поруч у найтемніші моменти. Не ставить зайвих запитань, не намагається змінити, а просто береже твоє внутрішнє світло, доки ти знову не побачиш його сам.

А би я 00:00 Пречистії зорі 04:01 Колискова 07:15 У тумані 11:06 Стояла я і слухала весну 16:00 Ніч урочиста 19:39 Дні без сонця 24:22 Нічка тиха і темна була 29:01 Я не кохаю тебе 32:47 Не жаль мені 37:37

У будинку, де стіни були вкриті дзеркалами, а дзеркала зберігали більше таємниць, ніж люди, існувала кімната орхідей. Ніхто не знав, хто її посадив — чи то жінка, яка чекала на повернення моряка, чи то чоловік, який забув власне ім’я в день, коли закохався. Орхідеї там цвіли навіть тоді, коли за вікном дерева скидали останнє листя, бо деякі речі не підкоряються порам року, як не підкоряється серце наказам розуму.

Uriah Heep — британський рок-гурт, утворений в Лондоні у грудні 1969 року з ініціативи Девіда Байрона (David Byron; 29 січня 1947, Еппінг, Велика Британія — 7 березня 1985, Редінг, Велика Британія) — вокал, та Міка Бокса (Mick Box; 9 червня 1947, Лондон, Велика Британія) — гітара.

Ця музика — для моментів, коли важко зробити наступний крок, але зупинятися вже не можна.

Ввізантійська музика, натхненна спадщиною Східної Римської імперії, Константинополя, давньоримською традицією, православним співом, середньовічними хорами та драматичною атмосферою цивілізації, що існувала понад тисячу років.

У нашому місті довго вважали, що мовчання — це ознака дорослості.

Я ніколи не виграю в коханні,
У коханні я завжди програю.
Я шукаю хорошого чоловіка,
Але не маю жодного уявлення, де його знайти.

У горах, де хмари часто торкалися землі, існувала печера, про яку люди говорили пошепки.

Не тому, що боялися її.

А тому, що кожен, хто заходив туди, чув власний голос.

У нашому селі казали, що місяць ніколи не мовчить.

У долині, де гори тримали небо на своїх кам’яних плечах, була ріка, яка знала більше історій, ніж усі люди разом.

Вона пам’ятала тих, хто народився біля її берегів.

Пам’ятала тих, хто пішов.

У кожному світі є речі, які не мають форми.

Вітер не має обличчя, але дерева знають його ім’я.

Час не має рук, але торкається всього.

У нашому місті була площа, на якій ніхто не танцював удень.

Вона лежала посеред старих будинків, вкрита каменем, що пам’ятав більше кроків, ніж будь-яка людська пам’ять. Вранці там продавали хліб, опівдні голуби сперечалися за крихти, а ввечері старі сиділи на лавках і говорили про погоду так, ніби погода була єдиною таємницею, яку світ ще не встиг розгадати.

У кожному місті є будинок, про який люди говорять пошепки.

Концерт на кафедрі концертмейстерства за участі студентів ЛНМАкадемії з КНР.

Горе долом ходжу
Не виджу нікого
Серце моє плаче, серце моє плаче
Од жалю велького