I‑401 — японський підводний човен класу I‑400 / Sentoku (іноді називають “підводний авіаносець”), що перебував у службі Імператорського флоту Японії під час Другої світової війни. Він був однією з трьох (запланованих більшої кількості) субмарин цього класу, здатних нести три літаки Aichi M6A1 “Seiran”, запускати їх для ударів по віддалених цілях і потім знову приймати на борт. I‑401 та її сестринські човни вважалися одними з найбільших і найрадикальніших конструкторських проєктів підводного флоту Японії.
Характеристики
Клас / тип: Sentoku / I‑400‑class (підводний авіаносець)
Верф / будівник: Sasebo Naval Arsenal, Японія
Дата закладки: 26 квітня 1943 року
Дата спуску на воду: 11 березня 1944 року
Дата введення в експлуатацію / завершення складання: 8 січня 1945 року
Водотоннажність: ≈ 5 223 довгі тонни на поверхні; ≈ 6 560 довгих тонн під водою
Розміри: Довжина ≈ 122 м; ширина ≈ 12 м; осадка ≈ 7 м
Силова установка: Дизель-електрична схема: чотири дизельні двигуни + електричні мотори
Максимальна швидкість: Поверхнею: ~ 18,75 вузлів; під водою: ~ 6,5 вузлів
Дальність / автономність: Приблизно 37 500 морських миль при 14 вузлах на поверхні
Екіпаж: ~ 144 людини
Озброєння:
- 8 × 533 мм торпедних апаратів (носова частина)
- ~20 торпед типу Type 95
- 1 × палубна гармата 14 см / 40 типу “11th Year”
- Протиповітряне озброєння: 3 × 25 мм механічні гармати, 3 × 35 мм 3-ствольні установки
Літаки: - Могла переносити та запускати 3 літаки Aichi M6A1 Seiran (плавучі торпедо-бомбардувальники) з внутрішнього ангара
Особливий конструктивний елемент I‑401 (як і інших човнів цього класу) — це герметичний ангар і система катапульту для запуску літаків, а також форма корпусу зі змінною секцією (подвійна секція корпусу, “фігурне вісім” у поперечному перерізі), щоб витримати навантаження ангару й літаючого обладнання.
Застосування та історія служби
Передбачені операції та контекст
Проєкт класу I‑400 (Sentoku) був розроблений Японією як стратегічна зброя — підводні човни, які могли виконувати повітряні удари на великих відстанях, обходячи захист супротивника. Їхня ціль — серед іншого, атаки на Панамський канал або інші далекі бази супротивника.
I‑401 працювала разом з I‑400 та іншими підводними човнами, планувалось здійснити операцію з атакою американських об’єктів через запуск літаків із носіїв‑човнів.
У червні 1945 року японське командування вирішило змінити ціль атаки з Панамського каналу на базу ВМС США на атолі Уліті (Ulithi). Передбачалося, що літаки «Seiran» вийдуть із човнів, замаскованих під американське озброєння, виконають атаку й повернуться.
Проте війна закінчилась, перш ніж I‑401 змогла взяти участь у таких рейдах.
Капітуляція та доля після війни
29 серпня 1945 року I‑401 здалася американським силам (разом із човном USS Segundo).
Після закінчення війни, 31 травня 1946 року, I‑401 була потоплена як ціль в операції «Operation Road’s End» біля Перл-Гарбору (Off Barber’s Point, Оаху, Гаваї). Вона була вражена двома торпедами Mark 10 Mod 3 або Mark 18, і затонула кормою вниз.
Умови топлення: людські жертви були мінімальні, так як човен уже був у стані капітуляції.
Відкриття залишків
17 березня 2005 року команда Hawaii Undersea Research Laboratory (HURL) виявила уламки I‑401 на глибині близько 820 м біля узбережжя Оаху, Гаваї.
Було зафіксовано, що корпус лежить вертикально на дні, а носова частина (частина перед ангаром) була відламана і лежить поруч, зони уламків між ними.
На борту видно зберігся напис «I‑401» на рубці. Антени (25 мм протиповітряні гармати) майже не зазнали руйнування.
Значення та вплив
I‑401 і її сестринські човни I‑400 були радикальним кроком у розвитку підводного флоту — поєднання підводного човна та авіаційної платформи, здатне завдавати ударів далеко за межами досяжності звичайних субмарин.
Вони залишалися найбільшими підводними човнами у світі до 1960-х років, коли з’явилися атомні ракетні підводні човни.