На краю часу, де світи ще не мали форм, жила купка істот, що знали лише одне: кожна дія має відповідь. Вони не мали імен, не знали меж, лише мову взаємодії — коли один доторкався до іншого, щось змінювалося. Але зміна ніколи не ламала — завжди зберігала цілісність.
Ці істоти були як камені, що вміли пересувати один одного дотиком. Один зміщував другого, другий — третього, і всі зміщення завжди могли бути повернуті назад. Іноді зміни зливалися в більші — якби кілька дотиків стали одним рухом. Але цей рух усе ще мав сенс — бо все можна було скасувати, і кожен повертався у свою точку.
Істоти не мали поняття хаосу. Кожна дія була допустимою. Кожна комбінація — частиною єдиної системи, замкненої на собі. Світ був не великим, але повним — як коло, що не має початку.
Одного разу один із них спробував змінити правила — зробити рух, якого не можна було б скасувати. Але світ відповів тишею — така дія просто не існувала. Як звук, що не має хвилі. Бо в цьому просторі дія була справжньою лише тоді, коли її можна було влити назад у початок.
Це була не тюрма. Це була Група — світ, де взаємодія не руйнує, а зберігає. Де кожен — частина структури, а кожна дія — шлях усередині, не назовні.
І так жили вони — в танці обертань, злиттів, нейтральності й повернень. У закритому колі, що не знало втрат — тільки зміни, які ніколи не зраджували своїм витокам.