Вовк пішов до дівчини. Він прибіг і став до неї залицятися, а потім повернувся додому. Тим часом до цієї дівчини прийшов шакал, і він також почав до неї залицятися.

Але дівчина сказала:

Старша сестра, пітон, була вагітна. Одного ранку вона разом зі своєю молодшою ​​сестрою, шакалом, вирушила по воду. У ті часи люди пили воду із джерела у скелях, і вони вирушили туди, щоб набрати води. А біля водойми було дерево нга, повне стиглих плодів.

Спочатку царем тварин був страус.

Зараз лев – цар тварин, а як це сталося, я розповім вам. Про це я дізнався від своєї матері.

Зайчиха кинула свій шкіряний плащ Місяцю в обличчя. Вона обпалила його у вогні і кинула в Місяць.

Місяць сказав:

– Люди не повинні вмирати!

У давні часи одна молода жінка була хвора і лежала в своїй хатині, а біля неї, на плащі, лежала її дитина. Бик-дощ вийшов з водойми, де був його будинок, щоб поїсти.

У давні часи одна дівчина захворіла, вона лежала в окремій хатині і відмовлялася від їжі, яку пропонували їй її матері.
Потайки від усіх вона вбивала дітей Води і їла їх.

Лев прийшов до водойми. З води вилізла жаба і стала над ним насміхатися. Лев хотів вбити її, але тільки подряпав їй спину. Жаба швидко стрибнула у воду, але з тих пір у неї на спині чорні смуги.

Дівчину, про яку я вперше розповідав вам учора, Гцонцемдіму, відвели до себе слони.

Шакал і пітон прогулювалися разом.

Шакал сказав:

– Дай мені твої сандалі!

Після заходу сонця Тсує став Тсує, він ліг на землі та спав, він був там один і спав прямо на землі. Та тільки-но зійшло сонце, як Тсує прокинувся, піднявся, побачив, що сонце зійшло, і перетворився на дерево цгуї.

Кождий з вас чув, що вода морська солона така, що з неї навіть сіль роблять, а то так, що будують на побережю лотоки і у ті широкі або мілкі лотоки пускають повно морської води, котру від моря загатою відтинають. Відгачена вода схне на сонце, а як зовсім висхне, то лишається біла сподовина, а се є морська сіль.

У давні часи тварини були людьми і жили разом, як люди. І великий Місяць, якого можна буде побачити завтра вночі, також був людиною і жив разом з усіма іншими.

Іноді Місяць зникає, і тоді наступного дня ми говоримо, що він помер, але він завжди повертається.

Двоє братів змовилися між собою:

– Давай, – сказав молодший, – вирушимо сьогодні до нашої невістки і вб’ємо її – дружину нашого старшого брата! Підемо і вб’ємо її сьогодні!

Двоє дітей, хлопчик і дівчинка, чекали свою матір. Мати залишила їх і пішла збирати їжу.

Поблизу знаходився слон. Діти стали одне на одного і видерлися на нього, вони піднялися йому на голову, щоб подивитися, де їх мати.

Вітер — це людина. Ось він виходить. І разом з ним в образі птаха виходить і Цгаунва, дух.

У нього два імені — Цгаунва і Хіше.

Гара, великий бог, був тим, хто на самому початку влаштував для нас землю. А птах гонгон походжав по землі і збирав мед.

Гієна вирушила до будинку лева. Вона несла на ціпку голову кам’яного козла.

Лев побачив, що йде гієна, і сказав:

У давні часи, коли птахи гнерру були людьми, один чоловік стародавнього народу одружився з Гнерру.

Гара спробував влізти до своєї дружини у ніздрі. Потім – до вух. Нарешті – знову в ніздрі. Але у нього нічого не вийшло.

Спочатку всі тварини були наділені людським якостями та даром мови.

Але жив у ті часи один злий, сварливий чоловік на ім’я Хок-кхіган.

Старша сестра-пітон була дружиною корі-дрофи. Корі взяв за дружину пітона, а шакал була молодшою ​​сестрою пітона.

У давні часи Місяць закликав черепаху і наказав їй передати людям:

– Люди! Як я, вмираючи, знову повертаюся до життя, так і ви, померши, воскреснете!

I

Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушне стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку.

Гієна прийшла якось до лева, і він запропонував їй м’яса зебри. Але гієна відчула, що лев пригощає її неохоче, вона розсердилася і вирішила його обдурити.

Ось що розповіли мені батсвана про походження людей і тварин. Біля міста Сечеле є печера, яку називають Лоове. Вона йде дуже глибоко під землю.

Вітер раніше був людиною. Він був сином вітру. Якось він грався з одним хлопчиком на ім’я Гна-Ка-Ті, вони катали по землі кулю з кцуаррі (рослина кцуаррі вважається отруйною, бушмени її у їжу не вживають, натомість формують з неї кулю і влаштовуть гру-випробування – у кого краще виходить прицілюватись). 

Я рушив у гості. Я рушив у гості на сусідню ферму. Рушив я в гості на сусідню ферму, прийшов туди і залишався там до заходу сонця.

Там я побачив дівчину і заговорив з нею. Я став до неї залицятися.

– Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!