Місяць сказав зайцю:
– Коли хтось помре, він піде ненадовго, а потім повернеться.

Зайчиха обпалила свій шкіряний плащ у вогні, а потім кинула його в обличчя Місяцю і обпекла йому обличчя.

Від шкіряного плаща на обличчі Місяця залишилися темні плями (місячні гори).

Пенлай (Безсмертний Острів) (кит. 蓬萊仙島, Pénglái xiāndǎo) — легендарний острів-гора безсмертних у китайській міфології та даоських уявленнях про райські землі. Пенлай символізує прагнення до вічного життя, духовного вдосконалення та досягнення стану сянь — безсмертного мудреця. Ідея Пенлай також потрапила в японську міфологію, де її називають Хораї (Hōrai).

У давні часи оса-муляр була людиною. Якось, узявши з собою лук і сагайдак зі стрілами, чоловік-оса рушив разом зі своєю дружиною. Він йшов попереду, а дружина – позаду.

Дружина попрохала:

У страуса під крилом була головешка. Страус, сова та Хейсеб гралися разом. Страус боявся сови – він думав, що у неї є роги.

Він порадив усім трохи поспати. Коли сова заснула, страус дмухнув на неї і побачив, що в неї на голові тільки вихор з пір’я, а ніяких рогів немає. Тоді він розбудив їх і запропонував продовжити гру.

Колись кущі гхнгдуа були дружинами Кауха. Вони робили все те, що зазвичай роблять жінки, але це були кущі гхнгдуа.

У колишні часи один юнак стародавнього народу пішов на полювання. В пошуках дичини він піднявся на пагорб, щоб роззирнутися, присів там і вирішив трохи відпочити. Він хотів просто прилягти, але на нього раптом напала дивна сонливість, і він заснув.
Що це знайшло на нього? Ніколи з ним такого не було.

Ця історія про Місяць і зайця.

Місяць сказав зайцю:

– Гей! Нехай буде так, що, коли хтось помре, він оживе знову.
Він не помре назовсім: він знову повернеться до життя.

Це розповідь про левів і страусів.

В ті часи леви і страуси були людьми.

Якось леви змовилися всі разом обдурити страуса.

І леви говорили:

– Як би нам обдурити страуса?

Якось люди стародавнього народу вирушили на полювання, і ось один з них полював біля будинку пантерової черепахи.

У черепахи боліла шия, і вона попросила чоловіка натерти їй шию жиром.

Шакал і лев вирушили одного разу полювати на антилоп канна. Вони влаштували засідку в густому чагарнику і лежали там зі своїми луками та стрілами, чекаючи антилоп, які ходили цією дорогою на водопій.

Мати Гцонцемдіми жила разом зі своєю дочкою та її чоловіком. Чоловік Гцонцемдіми полював, і його полювання було вдалим.

Якось він убив дукера. Цього дня йшов дощ. Рано-вранці він вийшов зі стійбища, де вони жили всі разом, і рушив на полювання, і йому вдалося вбити дукера.

Двоє хлопчиків стародавнього народу ходили шукати яйця страуса. Старший ковтав їх цілком, а молодший складав яйця в свою мережку і ніс, а вдома з’їдав їх вміст, як годиться.

Ласкавий читачу мій, розкажу тобі казку. Я знаю, ти звик на різдвяні свята послухати казки; я знаю, ти й без свята завжди охочий до неї; ти завжди, як пелюшками дитину, любиш обгортать свою душу казками й колисати її, наспівуючи про чудодіїв-котів, що навівають солодкі сни. Я знаю, ти завжди охочий обгорнути своє серце в найбрудніше дрантя, щоб захистити його від суворого вітру життя.

Люди з головами козулі, антилопи, Хакве і канатів, і хвостаті люди квеквете живуть зазвичай під водою, вони приручають антилоп канна і змій. Тварина, яку ловили люди, — змія! Вони простягали їй чудесне зілля і ловили її довгою мотузкою. Всі вони перебували під водою, і ці удари ще посилювалися під водою.

У невеличкій кімнаті лежить на ліжку слабий хлопчик. Лежить він, не спить, дивиться, широко розкривши оченята, на вікно, заслонене хустиною: хустина не зовсім заслонила вікно, збоку трохи видко шибку й видко, як падає смужка блакитного світла аж додолу…

Гцонцемдіма та її молодша сестра рушили до джерела. Гцонцемдіма впала у воду, а її сестра залишила її там і побігла додому.

Коли вона повернулась до стійбища, корі-дрохва глянув здивовано і сказав:

Великий лев, якому всі підкоряються, одного разу взяв разом з собою на полювання кілька молодих левів. Вони насушили м’яса в таборі, а потім вирушили в дорогу. Добравшись до місця, вони влаштували там новий табір.

Колись птах Кваї-Кваї був людиною. Кваї-Кваї поклав дітей в сітку. А діти стали співати. Діти залишилися вдома з Цагном, вони засунули Кваї-Кваї у вогонь. І вони співали про Кваї-Кваї. Ось що вони співали:

Коли Місяць вмирає, він потім знову повертається до життя і знову рухається по небу.

Шакал попрямував до водойми і дорогою зустрів зайця.

Побачив шакал зайця і каже:

Одна людина жила неподалік від місця, де мешкала сім’я леопарда. У них був вогонь. Коли дружина леопарда кудись виходила, то чоловік вартував, щоб вогонь не вкрали.

Цгаува взяв та й сховав своїх дітей в одному місці. Потім він пішов і сказав страусові, що він убив їх, – для того, щоб страус вбив своїх дітей.

Ну, а страус в ті часи був людиною.

Дуже давно сталося так, що гієна вбила кам’яного козла.

Вона хотіла віднести його тим людям, які зробили б для неї позначки за допомогою вогню.

Корі-дрохва розвів вогонь. А в вогонь поклав довгі смужки заліза. Своїми великими крилами він роздмухував вогонь, доки залізо не розжарилося до червоного.

Корі-дрохва був дуже жирним. Жир висів у нього під пахвами, і він живив ним вогонь, який там ховав. Корі-дрохва був найпершим з усіх тварин, у кого був вогонь.