Море пам’ятає те, що люди воліють забувати.

Іноді воно навіть залишає докази.

За чотири кілометри від Опука з води стирчать дві скелі.

Здалеку — кораблі.

Кам’яні.

Море вміє зберігати таємниці.

Але іноді воно їх повертає.

Десь біля Ореанди, де тепер шумлять дерева й сонце лягає золотими плямами на воду, колись стояло грецьке рибальське поселення.

Фулі.

Місто рибалок, купців і святих.

Мангуп не любив жадібних.

Він узагалі багато кого не любив.

Але жадібних — особливо.

Ялта почалася не з міста.

Не з набережної.

Не з палаців, готелів і виноградників.

Вона почалася з туману.

Чорне море не любить, коли люди забувають, хто тут господар.

Одного разу воно нагадало.

891 рік.

Невелике грецьке судно йшло поблизу Фіолента.

Море спочатку було спокійним.

А потім змінилося.

У стародавні часи дерева і тварини були людьми. Але одного разу Хіше наказав їм стати тваринами і рослинами.

Він приснився не як тварина.

Як місто.

Гедимін ночував там, де згодом мала постати столиця. Навколо були дерева, річки й темрява, яка в ті часи ще не знала назв.

Фірцик – це Свирид Петрович Голохвостий.

Але з Західної України, і з певним французьким акцентом).

Залицяльник з показово французькими манерами.

Ерзянська легенда

Колись Орда прийшла на наші землі тоді, коли держава булгар уже майже перестала існувати. Ми відступили в ліси. Не перемогли. Не здалися. Просто зникли.

Ліси стали державою.

Одного разу Тсума-тсума і Ботсвана побачили сорго. Тсума-тсума сказав:

Йокай (яп. 妖怪, yōkai) — загальна назва широкого класу надприродних істот, духів, демонів, монстрів, перевертнів і загадкових явищ у японській міфології та фольклорі. Термін охоплює величезну кількість істот різного походження та характеру — від злих демонів і примар до доброзичливих духів природи та навіть ожилих предметів. Йокай є однією з найважливіших складових японської традиційної культури й справили величезний вплив на літературу, театр, мистецтво, аніме, манґу та сучасну популярну культуру.

Зі сходом сонця Тсує перетворився в рослину Дуї, а коли сонце сіло, Тсує став людиною, гереро, і ліг спати.

Гцонцемдіма жила разом зі своєю матір’ю і чоловіком. Вони відкочували, пожили там, а потім знову відкочували в інше місце і влаштували нове стійбище.

(З народного поля)

Ой гуляли в полі два морози,
Два морози, два рідненьких брати.
Брат старіший звався Ніс Червоний,
А молодший — Синій Ніс на ймення.
Ой гуляють в полі два морози,
Поле чисте в кригу зодягають.
І говорить менший так до брата:

Першою знайшла вогонь одна жінка. А в її чоловіка вогню не було. І ось вона та її маленькі діти їли смачну їжу, а її чоловік їв усе сирим. Вони все їли варене, а чоловік їв сире.

Але одного разу він зробив іграшку Джані, підкинув її в повітря, і вона привела його до вогню. Він біг, підкидаючи Джані і слідуючи за нею. Там, де вона опустилась, знаходився вогонь. Чоловік поцупив його, і ось тепер у чоловіків, так само як і в жінок, є вогонь.

Було це в тисяча дев’ятсот бідувадцятому році.

На Лисій горі, під Києвом, ще з ранньої весни почалася жвава робота. Місцеві Чорти будували нову, велику світлицю. Хухи обкладали її мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами.

Ось яка історія трапилася у давні часи з одним чоловіком. Якось в дорозі його застала ніч, до того ж пішов дощ, і він вирішив переночувати в якій-небудь печері.

У давні часи, коли тварини були людьми, дівчата-грифи взяли собі старшу сестру з древнього народу і жили разом з нею. Одного разу її чоловік, який теж був з древнього народу, приніс додому газель, а грифи її з’їли.

Спочатку чоловіки та жінки жили без їжі і пиття, у них не було дітей і вони не вмирали. Просо і гарбузи щорічно зростали самі, люди не садили і не прополювати їх. Хоча люди й бачили, як всюди виростають ці рослини, вони не торкалися до них, тому що не відчували голоду. Люди не знали, що їх можна їсти, і ніколи не бачили, щоб їх їли тварини.

У пустелі Наміб водяться величезні змії, які залишають слід метрової ширини і кричать, як діти.

Гануа навчив бушмена Тжі-тжі, як користуватися маленьким магічним сагайдаком.

Якось Тжі-тжі вбив орікса.

У носорога було дві дочки. Поки мати-носоріг була в полі, до її старшої дочки приходили по черзі свататися її шанувальники – спочатку шакал, потім гієна, а потім рись. Але, як тільки приходив черговий шанувальник, молодша дочка кожен раз бігла до матері, щоб повідомити їй про гостя.

Поговоримо про український бестіарій, енциклопедію містичних створінь у мобільному додатку та важливість виокремлювати культурну ідентичність.

Присвячую моїм дорогим небожатам Петрусені, Пасі і Олютці.

Ми, малі діти, страх як любили казки! Зимньої пори, як насуне та довга та предовга ніч, заберемося на піч у тепле просо або жито, з одного боку гріє й з другого парить, гарно так,— і раді слухати бабусю хоч до самого білого світу…

У давні часи одна левиця пошкодила грудну клітку і була хвора,
вона не могла сама робити важку роботу. Своїх дітей у неї не було, тому вона взяла до себе в будинок дітей стародавнього народу, щоб вони їй допомагали.

Одного юнака стародавнього народу послали за водою.

Піднявшись на пагорб, він побачив біля джерела загін воїнів корана, і ті теж його помітили. Тоді він перетворився на малюка і спустився вниз до джерела, погойдуючись і крокуючи перевальцем, як маленька дитина.