Скеля Іфігенія — природна геологічна пам’ятка Кримського півострова, величний скелястий масив на Південному узбережжі Чорного моря поблизу селища Кастрополь Ялтинського району. Скеля піднімається понад 120 м над рівнем моря, вирізняється рідкісними вулканічними породами, мальовничими формами та культурно‑міфологічними асоціаціями з давньогрецькою легендою про Іфігенію. Об’єкт має природо‑охоронний статус і популярний серед туристів і дослідників Криму.

Генуезька фортеця (крим. Ceneviz qalesi, італ. Fortezza di Sudak) — середньовічна фортеця, розташована в місті Судак, на південному узбережжі Криму. Будувалася генуезцями з 1371 по 1460 рік. Фортеця є важливим історичним та архітектурним пам’ятником, що зберігається до сьогодні.

Калинівський регіональний ландшафтний парк — це природоохоронна територія, розташована в Присиваській низовині на сході Криму, біля акваторії затоки Сиваш, в межах Джанкойського району. Парк займає площу 12 000 гектарів і включає в себе різноманітні екосистеми, зокрема водно-болотні угіддя, які мають міжнародне значення.

Водоспад Арпат, точніше – група, чи каскад невеликих водоспадів (крим. Arpat, Арпат) – знаходиться у верхів’ях однойменної річки, лівої притоки річки Ускут, на південно-східному березі Криму, на території Алуштинської міськради.

Агармиш — величний гірський масив у Південно-Східному Криму, розташований неподалік від міста Старий Крим. Його висока, витягнута з південного заходу на південь, постать, немов стародавній охоронець цього краю, гордо підноситься на 723 метри над рівнем моря.

Хроні (також Хронья) — це вузький мис на північному сході Керченського півострова в Криму, що має великий природний та історичний значення.

Об’єкт-100 “Скеля” або Сотка — дивізіон протикорабельних ракет берегової оборони, побудований у радянські часи.

У 2020 році на цю базу було розгорнуто ракетний комплекс «Циркон», який, можливо, використовувався для атаки на Київ 25 березня 2024 року.

У XV столітті у південно-західній частині Кримського півострова знаходилося Мангупське князівство. Проте ні дати заснування, ні ім’я засновника невідомо.

Карадазький дельфінарій — це спеціалізована установа для демонстрації дресованих морських ссавців, таких як дельфіни та морські котики. Він знаходиться поблизу селища Курортне, на території Карадазької біостанції, яка є науковим центром природного заповідника «Кара-Даг». Крім того, на базі цього наукового центру працює акваріум, що представляє різноманітних риб Чорного моря.

У старих фото Бахчисараю мечеті й палаци стояли так, ніби пам’ятали кожне кохання й зраду, а гори й ущелини час від часу відпускали тіні людей, яких ніхто ніколи не бачив; сміх, кроки й відлуння торгівлі вливалися у повітря, і дивлячись на фотографії, ти відчував, що місто живе одночасно в минулому, сьогоденні та снах.

Семидвір’я (до 1944 року — Єді-Ев, крим. Yedi Ev) — це маленьке курортне селище, що розташоване на південному березі Криму, між містами Алушта та Сонячногірське. Його історія налічує кілька століть, а відомості про нього є вже з XII століття в генуезьких джерелах, де селище згадується як Де ля Стаффа.

Єні-Кале (крим. Yeñi Qale, тур. Yenikale — «Нова фортеця») — османська фортеця, розташована на березі Керченської протоки в північно-східній частині міста Керч. Це єдина пам’ятка військово-оборонної архітектури на території України, що відображає рівень фортифікаційного мистецтва західної Європи початку XVIII століття.

• https://www.youtube.com/@gulya_fler

Канал присвячений історії Криму та кримських татар. Головна ідея та завдання автора познайомити глядача з маловідомими фактами, що вплинули на світову історію.

Тарханкутська вітрова електростанція — вітрова електростанція, що знаходиться в західній частині Кримського півострову поблизу містечка Чорноморське.

Роздо́льне (до 1944 року — Акше́йх, крим. Aqşeyh) — селище в Україні, яке знаходиться в Перекопському районі Автономної Республіки Крим. Колишній адміністративний центр Роздольненського району.

Відеозапис культурно-мистецького заходу «Традиційне кримськотатарське житло: чоловіча та жіноча половини», який відбувся 16 травня 2024 року в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного.

Срібна альтанка — це одна з найвідоміших пам’яток Ялти, розташована на вершині гори Пендикюль, яка є частиною Ялтинської долини на південному заході Криму.

Музей Лесі Українки в Ялті — музей, присвячений видатній українській письменниці, який розташований у будинку дачі Ліщинського в Ялті на вулиці Катерининській, 8. Леся Українка провела в Ялті два роки свого життя, і цей період став важливим етапом її творчості.

Черговий випуск програми “Справа №…” присвячено Петру Федоровичу Болбочану, українському військовому діячу, полковнику армії УНР.

Німецька балка — це географічна особливість на узбережжі Чорного моря біля селища Кача в Севастополі, яка є важливою частиною місцевого природного ландшафту. Окрім своєї природної цінності, вона є популярним місцем для відпочинку серед місцевих жителів завдяки наявності одного з відомих пляжів Севастополя.

Сьогодні ми розповімо вам історію про людину, яка намагається змінити життя у невеличкому селі, що опинилося на межі з окупованим Кримом. Це не чиновник і не політик, у її активі дрібний бізнес-мрія і саме її зусиллями на Арабатській стрілці починаються позитивні перетворення.

Мис Алчак (також відомий як Алчак-Кая) — це природна пам’ятка на Південному березі Криму, розташована між Судацькою і Капсельською бухтами.

Киз-Аульський маяк розташований на мисі Киз-Аул на півдні Керченського півострова в Криму. Це важливий навігаційний орієнтир, який допомагає судноплавству в регіоні, насиченому мілинами, рифами та банками.

Сімеїзька обсерваторія — це астрономічна дослідницька станція, розташована на горі Кішка в Криму, поруч із селищем Сімеїз. Вона є частиною Кримської астрофізичної обсерваторії, однієї з найважливіших астрономічних установ України.

Чаша Любові – природний басейн у скелі, що нагадує формою серце. Ландшафт Тарханкута почав формуватися ще 23 млн. років тому в період неогену. Рухи земної кори підняли нагору дно стародавнього моря. За тисячоліття вітру та водна стихія порізали вапняки, вирубали в них ніші та гроти, печери та арки.

У Судаку 1968 року замок на скелі дивився у вулиці так, ніби пам’ятав усіх, хто ще не народився, а море час від часу повертало дітей, яких воно забрало вночі, вже іншими, з очима, що бачили інші життя. Рибалки тягли з хвиль не рибу, а забуті мрії, і вони розліталися містом у запаху карамелі, сміху та відлунні невидимих кроків. Тут ніхто ніколи не губився — усе, що зникало, просто переходило у нову форму, залишаючись частиною Судака назавжди.