Оманює зеленим і холодним світлом
підводне сонце у долинах коралевих,
де в кучерях топільниць мертві перли квітнуть
і сплять на ложах з зір тяжкі, мов брили, леви.

1

Лев царює над лісами,
Над водами він царює,
Скрізь закони видає він
І усюди порядкує.

В темну безсонную ніч, в передсвітнюю чорну годину,
Втомленим очам моїм вельми дивна поява з’явилась:
Темно-червонеє світло, неначе той одблиск пожежі,
Лихо віщуючий, темряву ночі розсунув.

Драматична сцена

Діється в Тавріді, в місті Партеніті, перед храмом Артеміди [Артеміда – за грецькою міфологією, богиня місяця, полювання, лісів] Таврідської.

В обіймах хмар мовчали скелі…
І хмари так казали їм:
“О любі сестри, полетім
В краї щасливі і веселі…”
В обіймах хмар мовчали скелі…

Макове зерня.
Кришталевий лід.
Крихкий як крига.
Метушливі звуки.

Вмирають буки. Золото червоне
Вітри розносять за далекі гори
І чути, як своїм товаришам
Там бамкають смерек зелені дзвони.

Дмитро Павличко

Ніч темна людей всіх потомлених скрила
Під чорні, широкії крила.
Погасли вечірні огні;
Усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч покорила.

Драматична поема

І

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б і й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері. Стара П е р е б і й н и х а дає останній лад на столі, їй помагає дочка її О к с а н а і с л у ж е б к а.
Через садок до рундука ідуть П е р е б і й н и й і С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.

Далі, далі від душного міста!
Серце прагне буять на просторі!
Бачу здалека, – хвиля іскриста
Грає вільно по синьому морі.

Як прийдеш – то залиш усе.
Одержиш щ о с ь.
Центр кола.
Новітню вісь Землі.

ВіZуалЬні GалЮцинАції
‘2’надцятої Г’1‘и
В теNET(Ах!) ком</font size=-1>ун-I-Aкацій
‘3’ва(Yeah!) жИttя‘1’-єї лЮ_дини
Я 😉 тOбі
Ya Zн@U
НапиSheSh
E-mail Re:Люблю

Зиновій

Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях
машин завмерлі авта,
червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь
роки й хвилини,

В тридев’ятім славнім царстві,
де колись був цар Горох,
є тепер на господарстві
мудрий пан, вельможний Ох.

Наш Іван кохавсь у мріях:
Думкою літає
Та скарби усе знаходе,
Гроші здобуває.
Одного разу пішов він
На баштан до пана:
Огірочки молоденькі
Звабили Івана.

Іскра.
Цятки.
Пломінь.
Рев.

Що ти тут робиш дівчинко
з букетом розпуклих троянд
Що ти тут робиш дівчино
з букетом розквітлих троянд

Дивилась я на тебе і в ту мить
нестямилась, як рука самохіть
для тебе почали вінок сплітати, –
була твоя краса, як ті гранати…

Що вже балакуни оті поети!
Нічого ні один не видума нового,
А кождий з них бере се й теє у другого,
І перемелюють все ті самі предмети.

Навіть якщо
досвідчене ваше око
Не бачить нічого

Брудний вечір приймав молитви
зі стомлених вуст
про недосяжні країни в повітрі
і про капелюха замість хустки.

Гео Шкурупій

серпневе небо // розірване небо

небо серпня — зламана карта
обгорілі хмари, як папір від свічки
+30 на шкірі,
а в повітрі вже шепоче: осінь…

одні з нас
вважали
що Вінні Мандела то
матюк
інші знали
що ніякий мандела не матюк а
сакральна картина в індуїстських
храмамамах
але натомість
вважали за матюк
‘сакральне’
і вимовляли
відповідно

(Посвята шановному побратимові
А. Кримському)

Катакомби коло Рима. В крипті*, слабо освітленій олійними каганчиками і тонкими восковими свічками, зібралась громадка християн. Єпископ кінчає проповідь слухачам і слухачкам, що стоять побожно, тихо і покірно.

О панно біла, панно мила,
За що, скажи, перетворила
Моє життя на дні розлук
На пекло невимовних мук?

‘Чого ти крутишся немов у спині шило’ –
спитав мене учора Хворий Брат.
Я сам дивуюся, мене чи не сказило.
Пора тоді нам до кирилівських палат
рушати в супроводі янгола в халаті.