Пісок під ногами — м’який, теплий шепіт,
сонце ковзає по жилах дюн.
Сосни вростають корінням у пам’ять,
вітер ховає сліди у піску.

Звуки – рани повітря.
Звуки – щити черлені.
Одягнений в ніч безсонну
Чюрльоніс.
Звуки – повітря черви.
Звуки – чернетка слова.
За командою ‘вільно’
черга послабила ногу.

Чорна діра поглинає усе
Вона їсть тебе
Вона їсть мене
Я сказав стій
Ти сказав пас
Чорна діра навколо нас

Олег Б.

Сутінки

Світло тане, як сіль на долоні,
день розчинився у тінях повільних.
Небо ковзає в холодній безодні,
місто заснуло в відтінках невидимих.

Уже скотилось із неба сонце,
Заглянув місяць в моє віконце.
Вже засвітились у небі зорі,
Усе заснуло, заснуло й горе.

Епілог осінньої поеми –
Стьобані морозом хризантеми,
Влітку сил набралися від сонця
Й безвість оживляють під віконцем.

Натура гине – вся в оздобах, в злоті, –
Останній усміх ясний посила
І краскою непевною пала,
Немов конаюча вродливиця в сухоті.

Хоч не зруйнована – руїна ся будова,
З усіх кутків тут пустка вигляда.
Здається, тільки що промчалась тут біда,
Мов хуртовина грізная, раптова.

Там, за містом, понад шляхом битим,
По гарячім каменистім полі
Йде дівча татарськеє вродливе,
Молоденьке, ще гуля по волі.

– Тамаро,
Тамаро,
Тамар о.
Чим же я винен, Тамаро,

Досить невільная думка мовчала,
Мов пташка у клітці замкнута од світа,
Пісня по волі давно не літала,
Приборкана тугою, жалем прибита.

Напруга тут струмить й бринить
Гуде напнуто в лонжеронах
Глухий прибій зусилля хвиль
Шпангоутів долає міць.

Десь дріт бренить
Десь зник ЛЮД
Весь світ спить
Тільки я не сплю

Леонід Чернишов

Чи є кращі між квітками
Та над веснянії?
Чи є в житті кращі літа
Та над молодії?

Присвячується М.Ставиському

Сон літньої ночі колись мені снився,
Коротка та літняя нічка була,
І сон був короткий, – він хутко змінився
І зник, як на сході зоря розсвіла.

Натуро-матінко! я на твоєму лоні
Дитячі радощі і горе виливала,
І матір’ю тебе я щиро звала,
З подякою складаючи долоні.

Дорога довга. Чагарі, долини,
На небі палкому ніде ні хмари.
Ми їдемо, спочинку ні хвилини.
Коли зненацька чую: “Ось Байдари!”

• Заспів
• Тиша морська
• Грай, моя пісне!..
• Безсонна ніч
• На човні
• Негода
• Мердвен
• Байдари
• Татарочка
• Бахчисарай
• Бахчисарайський дворець
• Бахчисарайська гробниця
• Надсонова домівка в Ялті

В темний вечір сиджу я в хатині;
Буря грає на Чорному морі…
Гомін, стогін, квиління пташині,
Б’ється хвиля, як в лютому горі.

Колись нашу рідну хату
Темрява вкривала,
А чужа сусідська хата
Світлами сіяла.

Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.

Тішся, дитино, поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні.

Хвилини йдуть,
Пора у путь!
Прощай, рідний краю!
Вже хутко я піду.

Нічко дивна! тобі я корюся.
Геть всі темнії думи сумні!
Не змагаюся вже, не борюся,
Потопаю в сріблястому сні.

Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.
Шле місяць з неба промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле місто, мов заклятий край.

Смутна оселя!.. В веселій країні,
В горах зелених, в розкішній долині
Місця веселого ти не знайшов,
Смутний співець! умирать в самотині

(Сестрі Олесі)

Як яснеє сонце
Закине свій промінь ясний
До тебе в віконце, –
Озвись на привіт весняний.