Пісок під ногами — м’який, теплий шепіт,
сонце ковзає по жилах дюн.
Сосни вростають корінням у пам’ять,
вітер ховає сліди у піску.

Київ шумів за парканом, змінював назви вулиць і людей, а буковий гай стояв осторонь, мов старий літописець. І якщо прислухатися, можна почути, як дерева шепочуть одне одному ці імена, з’єднуючи їх корінням під землею. Так утворюється ліс, де нічого не зникає остаточно, а кожне «він + вона» продовжує рости, навіть коли про нього вже ніхто не пам’ятає.

Цю красу ще й їдять. Звісно, коли ця цибуля достигне)

Тут любов не зникає, вона лише заглиблюється. «Він + вона» — просте рівняння, вирізане десятки років тому, уже вросло в дерево, розплилося, деформувалося, але не зникло. Буки прийняли ці написи, як приймають дощ чи блискавку: без осуду, без поспіху. Кажуть, що кожна така подряпина змінює напрямок росту гілок, і тому гай ніколи не буває однаковим двічі.

Сад живе за власним календарем. Тут весна приходить раніше, ніж у місті, а осінь затримується, щоб дочитати всі історії, вирізані на стовбурах. Деякі імена давно вже належать людям, яких немає, але буки все ще пам’ятають, як ті стояли поруч, сором’язливо сміялися і домовлялися про вічність, не підозрюючи, наскільки вона важка.

Іноді вранці можна побачити, як написи ледь-ледь світяться. Сторож саду клянеться, що це не роса і не сонце, а тепло старих обіцянок, які досі не охололи. Він каже, що якщо торкнутися кори в цей момент, можна відчути, як чуже серце б’ється поруч із твоїм — повільно, але вперто.

Виявляється, букова кора, крім усього, ще й чудово зберігає різні графіті…

Бували роки, коли закохані поверталися сюди вже з іншими людьми, дивилися на свої імена й не впізнавали себе. Але буки впізнавали. Вони зберігали не стільки любов, скільки її можливість — ту мить, коли світ здавався простим, а майбутнє легко вкладалося між двома плюсами.

Озеро Сомин знаходиться поблизу однойменного села у Турійському районі Волині. Його глибина понад 56 м. Воно карстового походження — це найбільше озеро на території Турійського району. Має статус гідрологічного заказника.

Любомльське літо. Початок червня 2015 року.

Рясно квітнуть майори, чорнобривці та флокси… Бджоли поспішають зібрати нектар із останнього буйноцвіття… Поряд на грядці доходять до кондиції помідори – цьогорічне літо виявилося для них спрятливим і щедрим…

Тюльпани, первоцвіти, маргаритки, гіацинти, кульбаби…

Давним-давно, коли ще не було телефонів з камерами, повітря було тепліше,в вода лагіднішою… було так.

Уже дозріли шипшина та калина. Очікує свого часу останній недозібраний виноград. Просяться до кошика облетілі айви. Починають розпускатися хризантеми.

Телегонія — передача спадкових властивостей індивідуума без акту безпосереднього запліднення.

Випромінена інформація надходить у загальне інформаційне поле як сигнал налаштування на пристосування до нових умов — скажімо, зміни радіаційного фону, або ж наслідки небезпеки (пожежа, повінь, землетрус тощо) — і може виявитися сприйнятою не тільки іншими живими істотами-сучасниками істоти, що випромінила інформацію, але й майбутніми поколіннями.

Виявляється, букова кора, крім усього, ще й чудово зберігає різні графіті…

Весна на Західній Волині ніколи не приходить раптово — вона повертається. Наче стара родичка, про яку всі думали, що вона давно поїхала, але яка весь цей час жила в сусідньому лісі, розмовляла з болотами і чекала слушного моменту постукати у двері землі.

Niech żyje Bal!
Bo to życie, to Bal jest nad Bale!
Niech żyje Bal!
Drugi raz nie zaproszą nas wcale!
Orkiestra gra!
Jeszcze tańczą i drzwi są otwarte!
Dzień warty dnia!
A to życie zachodu jest warte!

Голосіївський ліс — лісовий масив, розташований у південній частині Києва, у Голосіївському районі, у місцевості Голосіїв, переважно природного походження.

Коли Місяць знову оживає і повертається, і ми бачимо його, то закриваємо очі руками і звертаємось до нього:

Волинське літо в червні 2019 року – поля, вкриті червоними маками, незабутні пейзажі, наповнені ароматом природи.

Цю красу ще й їдять. Звісно, коли ця цибуля достигне)