Пісок під ногами — м’який, теплий шепіт,
сонце ковзає по жилах дюн.
Сосни вростають корінням у пам’ять,
вітер ховає сліди у піску.

Весна… Серед сосняку рясно розквітла здичавіла алича.

Кам’яна́ Гі́рка — це лісовий заказник місцевого значення, розташований на заході України, в Овруцькому районі Житомирської області, поблизу села Червонка.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Ніхто також не насмілювався зривати гриби на галявині за болотом. Там вони утворювали ідеальне коло, яке щороку ставало ширшим. Люди вірили, що це двері. Не в інший світ, а в інший час. У ночі молодика над колом здіймався сріблястий туман, і тоді можна було почути голоси тих, кого давно поховали. Голоси не лякали. Вони звучали так, ніби померлі просто заблукали дорогою додому.

Любомльський ботанічний заказник місцевого значення є важливим природоохоронним об’єктом, розташованим в Любомльському районі Волинської області. Це територія площею 8,2 га, що охороняє унікальну ділянку дубового лісу, яка має історичну та природоохоронну цінність завдяки своєму віку та наявності рідкісних видів рослин. Лісові масиви на даній території є стародавніми, з дубами, яким понад 100 років.

Особливо дивними були синюваті гриби біля старого млина. Вони світилися після дощу і повільно повертали свої капелюшки в бік будинків, де люди бачили сни. Ніхто не знав, чи вони слухають ті сни, чи самі їх вигадують. Але кожного разу після їхньої появи хтось у селі згадував подію, що сталася багато десятиліть тому, ніби час на мить втрачав свою владу.

Лісовий заказник «Підсвиння» — природоохоронна територія Волині — ботанічно‑лісовий заказник місцевого значення на Волині (Україна), створений для збереження цінних природних лісових насаджень і рідкісних видів рослин. Заказник є важливим елементом природно‑заповідного фонду області та репрезентує природну цінність західнополіських лісових екосистем. Він розташований у Любомльському районі Волинської області поблизу села Скрипиця.

Після кожного дощу вони знову виходять із землі й стоять мовчки серед мокрої трави, ніби охоронці історій, які не можна записати в книжках. Іноді здається, що вони чекають. Не на сонце й не на новий дощ. Вони чекають людину, яка нарешті зрозуміє: гриби — це не рослини й не створіння лісу. Це слова, які земля так і не встигла вимовити.

А потім настала осінь, коли гриби вкрили все село. Вони виросли на дахах, у колодязях, на підвіконнях і навіть у порожніх кімнатах покинутих будинків. Здавалося, сама земля намагалася прорости крізь людське життя. Тоді почали зникати сни.

Але найстрашнішими були білі гриби біля старого цвинтаря. Вони не мали тіні. Навіть у полудень їхні ніжки залишалися оточені дивним світлом. Коли вітер проходив поміж них, вони тихо дзвеніли, наче скляні келихи. Люди замикали вікна, почувши цей звук, бо знали: десь поруч прокинувся спогад, який краще було не турбувати.

Одного разу лісник знайшов серед моху велетенський гриб заввишки з дитину. Його капелюшок був чорний, як вода в колодязі без дна. Лісник торкнувся його рукою і тієї ж миті побачив день власної смерті. Він прожив ще сорок років, але відтоді більше ніколи не сміявся.

Іноді здається, що вони чекають. Не на сонце й не на новий дощ. Вони чекають людину, яка нарешті зрозуміє: гриби — це не рослини й не створіння лісу. Це слова, які земля так і не встигла вимовити.

Минуло багато років. Млин розвалився, дерева виросли й постаріли, а більшість тих, хто пам’ятав першу появу грибів, давно зникли зі світу живих. Проте після кожного дощу гриби все ще виходять із землі. Вони стоять мовчки серед мокрої трави, ніби охоронці історій, які не можна записати в книжках.

І справді, коли люди перестали боротися з дивними прибульцями й почали лише спостерігати, вони помітили, що гриби змінюють форму залежно від настрою мешканців. У роки радості вони були золотавими та пахли медом. У роки смутку темнішали, набуваючи кольору старих фотографій.

Одного року гриби виросли просто на центральній площі. Вони вкрили каміння густим візерунком, схожим на карту невідомої країни. Селяни намагалися зрізати їх, але наступного ранку грибів ставало ще більше. Тоді найстаріша жінка села сказала, що це земля намагається щось розповісти.

Старі казали, що гриби не ростуть із землі. Вони приходять із пам’яті. Кожен гриб був спогадом, який не знайшов собі місця в людському серці й тому оселився між корінням дерев. Через це в деяких грибів ніжки були тонкі й бліді, мов забуті обіцянки, а інші стояли міцно та гордо, наче давні кохання, про які досі шепочуть ночами.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Уро́чище «Му́твицьке» — це ландшафтний заказник загальнодержавного значення, розташований на теренах Макарівської селищної громади Бучанського району Київської області, на південь від села Забуяння.

У лісах на захід від Любомля, Волинь. Любомльсько-столинське пасмо.

Волинський ліс, де на кожному кроці відчувається природна гармонія. Під тінню високих дерев розстеляється пухкий килим моху, яскраво-зеленого і м’якого, наче оксамит. Між ним розкинулися тендітні папороті, з вигнутим листям, що ніби тримають секрети давніх часів.