Aircraft Engine Historical Society (AEHS) — некомерційне освітньо-історичне товариство, присвячене історії розвитку, виробництва та експлуатації авіаційних двигунів. Сайт є великим спеціалізованим архівом технічної та історичної інформації про авіаційні силові установки.

• https://oldmachinepress.com/

Old Machine Press — спеціалізований інформаційно-історичний сайт, присвячений маловідомим, експериментальним та унікальним машинам і технічним розробкам минулого. Основна тематика ресурсу — історія авіації, двигунобудування та інженерії. На сайті представлені детальні матеріали про авіаційні двигуни, літаки, експериментальні літальні апарати, гоночну техніку, дизельні та стаціонарні двигуни, залізничну техніку, морські двигуни та інші історичні механізми.

У 1930-х роках німецьке авіабудування шукало спосіб створити нове покоління швидких бомбардувальників. Їм були потрібні двигуни потужністю 2 000–3 000 к.с., але водночас компактніші за традиційні великі радіальні мотори. Однією з найамбітніших відповідей став Junkers Jumo 222 — 24-циліндровий рідинно-охолоджуваний авіаційний двигун, який обіцяв виняткове співвідношення потужності, маси та габаритів.

Junkers Jumo 004 — перший у світі серійно вироблений турбореактивний двигун, який використовувався в бойовій авіації. Він став ключовим силовим агрегатом першого у світі серійного реактивного винищувача Messerschmitt Me 262, відкривши нову еру реактивної авіації. Попри революційність, двигун мав обмежений ресурс і численні технічні проблеми.

Junkers Jumo 213E — німецький висотний рідинно-охолоджуваний V-подібний 12-циліндровий авіаційний двигун періоду Другої світової війни, який став однією з найважливіших пізніх модифікацій сімейства Jumo 213. Версія 213E була оптимізована для роботи на великих висотах і використовувалася на сучасних німецьких винищувачах кінця війни, зокрема на висотних модифікаціях Fw 190 та інших проєктах перехоплювачів.

Junkers Jumo 211 — це німецький авіаційний поршневий двигун періоду Другої світової війни, який став одним із наймасовіших і найважливіших силових агрегатів Люфтваффе. Попри поширене хибне уявлення, він не є реактивним двигуном, а належить до класу рідинно-охолоджуваних поршневих двигунів. Саме Jumo 211 широко застосовувався на бомбардувальниках і відіграв ключову роль у німецькій військовій авіації.

Компанія Ukrainska Bavovna розробила та випробовує новий дрон-перехоплювач літакового типу, призначений для боротьби з повітряними цілями ворога. Last Shadow T200 має швидкість 300 км/год.

Серед оновлених рішень компанії Roboneers — безпілотники WARDOG та BULLDOG. WARDOG може бути носієм ретранслятора або іншого корисного навантаження та перебувати у повітрі до 45 хв, а BULLDOG окрім корисного навантаження у 10 кг може працювати як бомбер.

Активна радіолокаційна головка самонаведення (active radar seeker) є одним із ключових елементів перехоплювачів сімейства Patriot Advanced Capability-3 (PAC-3). Вона розміщена в носовій частині ракети та використовує власний активний радар Ka-діапазону для одержання даних про ціль на кінцевій ділянці польоту. На відміну від PAC-2, PAC-3 реалізує концепцію hit-to-kill — ураження цілі безпосереднім кінетичним зіткненням. Boeing, який виробляє та підтримує шукачі PAC-3, характеризує його як високоточний міліметровохвильовий Ka-band seeker, що забезпечує дані для захоплення цілі, вибору оптимальної точки прицілювання та термінального наведення.

MagLIF (від англ. Magnetized Liner Inertial Fusion — «інерційний термоядерний синтез із магнітно утримуваною плазмою в лайнері») — концепція магнітоінерційного термоядерного синтезу, у якій паливо попередньо нагрівають лазером і намагнічують сильним осьовим магнітним полем, після чого металевий циліндричний лайнер імплодує під дією електромагнітної сили та стискає паливо до термоядерних температур і густин. Основна експериментальна програма MagLIF розробляється у Sandia National Laboratories на імпульсному енергетичному комплексі Z у США.

Керований термоядерний синтез — галузь фізики плазми, ядерної фізики та енергетики, метою якої є отримання корисної енергії шляхом контрольованого злиття легких атомних ядер у плазмі. На відміну від термоядерних реакцій у зорях, де утримання плазми забезпечується гравітацією, земні установки повинні штучно створювати надзвичайно високі температури та забезпечувати достатню густину і тривалість утримання плазми. Найбільш опрацьованим паливним циклом є реакція дейтерію з тритієм, яка утворює ядро гелію-4, нейтрон і 17,6 МеВ енергії. Основними підходами є магнітне утримання плазми, інерційний термоядерний синтез, а також низка альтернативних і гібридних концепцій.

Термоядерний синтез — це ядерний процес, у якому два або більше легких атомних ядер об’єднуються в одне важче ядро з вивільненням енергії. Енергія виникає через різницю між сумарною масою початкових і кінцевих частинок відповідно до співвідношення E = mc². Природний термоядерний синтез є основним джерелом енергії Сонця та більшості зір, а керований термоядерний синтез розглядається як потенційне джерело великомасштабної електроенергії з низькими прямими викидами парникових газів.

Терадинаміка — галузь механіки, що досліджує рух тіл відносно ґрунту, піску, гравію, льоду, пористих і гранульованих матеріалів та сили, які виникають під час такого руху. У вузькому історичному значенні термін позначає науку про високошвидкісне проникнення тіл у ґрунт і гірські породи; у сучасній науці поняття розширилося й охоплює також взаємодію ніг, коліс, гусениць та інших рушіїв із сипкими поверхнями.

Інерційний термоядерний синтез (ІТС; англ. inertial confinement fusion, ICF) — метод керованого ядерного синтезу, у якому невелику кількість термоядерного палива на дуже короткий час стискають і нагрівають до екстремальних густин і температур. Паливо утримується не магнітним або гравітаційним полем, а власною інерцією: за час, необхідний для перебігу значної частини термоядерних реакцій, стиснута мішень не встигає розлетітися. Найрозвиненішими драйверами ІТС є потужні лазери та імпульсні електричні установки.

Імпульсний прискорювач — це прискорювальна установка, у якій енергія для прискорення заряджених частинок подається у вигляді коротких електричних або електромагнітних імпульсів. На відміну від багатьох прискорювачів безперервної дії, такі системи формують пучки електронів, протонів або йонів із певною тривалістю імпульсу та частотою повторення. Особливо важливий клас становлять високопотужні імпульсні прискорювачі, які поєднують технології імпульсної енергетики, генераторів високої напруги, імпульсних формувальних ліній, індукційних прискорювальних секцій, вакуумної електроніки та систем транспортування пучка. Такі установки можуть створювати пучки з дуже великим піковим струмом і використовуються у фізиці високих густин енергії, рентгенографії, генерації нейтронів і гамма-випромінювання, дослідженнях матеріалів, термоядерному синтезі та інших галузях.

Linear Transformer Driver (LTD; лінійний трансформаторний драйвер) — різновид високопотужного імпульсного генератора, призначеного для формування надкоротких імпульсів високої напруги та надвеликих струмів. На відміну від традиційних систем імпульсної потужності, у яких енергія від конденсаторів проходить через кілька окремих ступенів формування та стискання імпульсу, LTD інтегрує накопичувачі енергії, комутатори та магнітну систему безпосередньо в компактну імпульсну комірку — cavity. Це дає змогу отримувати імпульс із часом наростання порядку десятків–сотень наносекунд безпосередньо на виході драйвера. Технологія особливо важлива для установок Z-пінча, генерації інтенсивного рентгенівського випромінювання, досліджень речовини при екстремальних густинах енергії, ізентропного стиснення та перспективних установок інерційного термоядерного синтезу.

Pulse-forming line (PFL; лінія формування імпульсу, імпульсна формувальна лінія) — електричний пристрій на основі відрізка лінії передачі з розподіленими параметрами, призначений для накопичення електричної енергії та її подальшого вивільнення у вигляді короткого, зазвичай близького до прямокутного, імпульсу напруги або струму. PFL широко застосовуються в імпульсній енергетиці, генераторах надвисоких напруг і струмів, прискорювачах частинок, потужних мікрохвильових джерелах, рентгенівських установках, лазерній техніці та експериментах з фізики високих густин енергії.

Marx-генератор (генератор Маркса, англ. Marx generator, Marx bank) — це імпульсний електричний пристрій, призначений для отримання короткочасних імпульсів дуже високої напруги. Його основний принцип полягає в тому, що кілька накопичувальних конденсаторів спочатку заряджаються паралельно, а потім за дуже короткий час перемикаються в послідовне з’єднання. У результаті напруги окремих ступенів складаються.

Z Machine — надпотужна установка імпульсної потужності (pulsed-power facility) Національних лабораторій Sandia у США, розташована в Альбукерке, штат Нью-Мексико. Вона призначена для створення надзвичайно коротких імпульсів електричної енергії, які перетворюються на величезні електричні струми, магнітні поля, рентгенівське випромінювання, ударні хвилі та екстремальні стани речовини. Sandia характеризує Z як найпотужнішу установку імпульсної потужності та рентгенівське джерело такого типу на Землі. Під час роботи установка пропускає струми порядку 26 млн ампер, а пікова потужність рентгенівського випромінювання може досягати приблизно 350 ТВт, при енергії рентгенівського імпульсу до 2,7 МДж. За нормальної експлуатації проводиться близько 200 експериментальних «пострілів» (shots) на рік.

• https://www.sandia.gov/

Sandia National Laboratories (SNL) — національна лабораторія США та федеральний дослідницько-конструкторський центр (Federally Funded Research and Development Center, FFRDC), що спеціалізується передусім на національній безпеці, ядерному стримуванні, інженерії складних систем, високопродуктивних обчисленнях, матеріалознавстві, мікроелектроніці, енергетиці, кібербезпеці та глобальній безпеці. Лабораторія входить до системи Міністерства енергетики США (DOE) і Національного управління ядерної безпеки (NNSA), а її головні науково-дослідні майданчики розташовані в Альбукерке, штат Нью-Мексико, та Ліверморі, штат Каліфорнія. Додаткові випробувальні й дослідницькі об’єкти розташовані в Неваді та на Гаваях.

Швидкісний та маневрений, але зі слабкою бронею та двигуном — як українські військові оцінюють італійський бронетранспортер Puma?

Керована ракета середньої дальності Skyflash є модернізованою версією американської ракети AIM-7E2 Sparrow і була розроблена британською компанією “British Aerospace” у 1973 році. Ракета мала індекс XJ521 на стадії дослідно-конструкторських робіт.

Dornier Do 17 Z-7 Kauz — спеціалізована модифікація німецького легкого бомбардувальника Dornier Do 17, переобладнана у нічний винищувач-перехоплювач для потреб Люфтваффе під час раннього етапу повітряної війни у Другій світовій війні. Версія Z-7 «Kauz» (нім. «сич») була експериментальною спробою створити ефективний нічний перехоплювач до появи спеціалізованих машин.

MGR-3 Little John — американська тактична некерована ракета малої дальності періоду Холодної війни, призначена для застосування на полі бою, зокрема з використанням ядерних боєголовок малої потужності. Вона була однією з найменших ядерних ракетних систем, що перебували на озброєнні Армії США.

Його снаряд створює вогняну кулю з температурою до 2500 градусів Цельсія. Український вогнемет РПВ-16 призначений для ураження живої сили, знищення техніки та споруд противника.

HMS Vanguard (S28) — перший підводний човен класу Vanguard Королівського флоту Великої Британії, що є основним елементом ядерного стримування країни. Введений в експлуатацію в серпні 1993 року, цей атомний підводний човен з балістичними ракетами (SSBN) є флагманом британського стратегічного флоту. Його основна місія — забезпечення постійного, невидимого та надійного ядерного стримування, що є основою ядерної безпеки Великої Британії.

Літій — це більше, ніж просто метал. Це іскра, яка живить найбільшу трансформацію нашого часу. Від смартфонів до електромобілів, від зберігання відновлюваної енергії до глобальних ланцюгів постачання, літій став мовчазною основою сучасного життя.