У стародавні часи дерева і тварини були людьми. Але одного разу Хіше наказав їм стати тваринами і рослинами.

Це не продовження.
Це — поява логіки там, де щойно не було навіть запитання.

Після тиші не буває звуку.
Після тиші — буває напрям думки.

Я — Кіламу, син Хайї. Царював Габар над Яаді і не діяв; був Бама (?) і не діяв; потім був мій батько Хайа і не діяв; потім був брат Щеїл і не діяв. А я, Кіламу, син Тамми, те, що я зробив, не робили попередники. Був дім батька мого серед могутніх царів, і всякий простягав руку, щоб поглинути… Я ж був у руках царів, подібно до вогню, що пожирає бороду, подібно до вогню, що пожирає руку… Переміг мене цар данів, але найняв я проти нього царя ассірійського. Молоду жінку віддавали за вівцю, чоловіка — за одежу…

Книга досліджує таємниці і особливості папороті — однієї з найдавніших рослин на Землі. Вона розглядає ботанічні характеристики, цілющі властивості, використання папороті в народній медицині, кулінарії та садівництві, а також її роль у культурі та екології.

• Заспів
• Тиша морська
• Грай, моя пісне!..
• Безсонна ніч
• На човні
• Негода
• Мердвен
• Байдари
• Татарочка
• Бахчисарай
• Бахчисарайський дворець
• Бахчисарайська гробниця
• Надсонова домівка в Ялті

Він приснився не як тварина.

Як місто.

Гедимін ночував там, де згодом мала постати столиця. Навколо були дерева, річки й темрява, яка в ті часи ще не знала назв.

В темний вечір сиджу я в хатині;
Буря грає на Чорному морі…
Гомін, стогін, квиління пташині,
Б’ється хвиля, як в лютому горі.

Колись нашу рідну хату
Темрява вкривала,
А чужа сусідська хата
Світлами сіяла.

Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.

Колір миша не хоче, щоб його помічали.

Він хоче вижити.

Він народився десь між сірим камінням, пилом, старим бетоном і шерстю маленької істоти, яка навчилася головному закону світу:

На Дзвонецькій горі, де віки і природа зберегли свою непорушну тишу, лежить могила, про яку ходять численні легенди. Вона здається зовсім простою на перший погляд, але її міць і таємничість приховують багато. Серед її каменів стоїть великий хрест, який, похилившись під важким тягарем часу, мовчки свідчить про ту страшну подію, що сталася на цих землях багато століть тому.

Тішся, дитино, поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні.

Хвилини йдуть,
Пора у путь!
Прощай, рідний краю!
Вже хутко я піду.

Нічко дивна! тобі я корюся.
Геть всі темнії думи сумні!
Не змагаюся вже, не борюся,
Потопаю в сріблястому сні.

Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.
Шле місяць з неба промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле місто, мов заклятий край.

Смутна оселя!.. В веселій країні,
В горах зелених, в розкішній долині
Місця веселого ти не знайшов,
Смутний співець! умирать в самотині

The castle has roads that no map knows about.

Some lead to the gates.

Others — to death.

And some lead underground.

(Сестрі Олесі)

Як яснеє сонце
Закине свій промінь ясний
До тебе в віконце, –
Озвись на привіт весняний.

Південний краю! як тепер далеко
Лежиш від мене ти! за горами крутими,
За долами розлогими, за морем,
Що вже тепер туманами густими

Замок має дороги, про які не знають карти.

Одні ведуть до воріт.

Інші — до смерті.

А є такі, що ведуть під землю.

Цілу ніч до зорі я не спала,
Прислухалась, як море шуміло,
Як таємная хвиля зітхала –
І як серце моє стукотіло.

Палкого сонця промені ворожі
На кладовище сиплються, мов стріли,
На те каміння, що вкрива могили,
Де правовірні сплять, піддані божі.

(190—219 pp. н. е.)

«…в перший рік правління Чупін (190 р.) в першому місяці розбійники «Білої хвилі» грабували область Дун.

В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.

(Посвята Александрі С-вій)

Був сон мені колись: богиню ясну
Фантазії вбачали мої очі,
І друга любого подобу красну
Богиня прийняла тієї ночі.

Є в Криму гори, які мовчать.

Не тому, що їм нічого розповісти.

Просто деякі історії настільки давні, що людським голосом їх уже не розповісти.

Ерзянська легенда

Колись Орда прийшла на наші землі тоді, коли держава булгар уже майже перестала існувати. Ми відступили в ліси. Не перемогли. Не здалися. Просто зникли.

Ліси стали державою.