Командир танку Leopard 2A6 з 47-ї бригади розповідає про переваги західної техніки, її роль на фронті та її вплив на безпеку бійців.

Про бойового пса Люцюка, який служить разом з десантниками 25-ї бригади, піднімаючи бойовий дух та підтримуючи бійців.

Нарешті я це зробила – сфотографувала білоцвіти і крокуси у нашому лісі – наймиліші весняні створіння.

Історія знає багато випадків, коли під час бойових дій окупанти підривали ГЕС, аби унеможливити наступи супротивника. І про один з таких випадків поговоримо сьогодні.

Море не любить тих, хто забуває про нього.

Воно може бути тихим, синім, майже лагідним. Може нести корабель так легко, ніби саме море підхопило його на долоні й понесло до далекого берега.

А потім — змінитися.

За одну мить.

Добровольці, які вирішили доєднатися до 72 механізованої бригади імені Чорних Запорожців, проходять навчання на полігоні.

Двадцять років вони не бачили дому.

Двадцять років — це багато.

За двадцять років дитина стає дорослою.

Жінка перестає чекати.

Старі помирають.

А чоловіки, які пішли на війну, можуть стати легендою.

Старий Іллінецький район — колишня адміністративна одиниця Вінницької області України, яка була ліквідована в рамках адміністративно-територіальної реформи.

Сугдея була прекрасною.

Море лежало під її мурами.

До гавані приходили чужоземні кораблі.

Гірськими дорогами тяглися каравани.

А високо над містом стояв замок, де жила Феодора.

Разом з археологом, викладачем кафедри археології та музеєзнавства університету Шевченка Євгеном Синицею ми поринемо у цілком реальний світ раннього середньовіччя, де наші голопузі предки самими лише списами та дротиками примудрялися дати прочухана наймогутнішій імперії того часу.

Пісок під ногами — м’який, теплий шепіт,
сонце ковзає по жилах дюн.
Сосни вростають корінням у пам’ять,
вітер ховає сліди у піску.

Аю-Даг лежить над морем, наче величезний звір, що припав до води.

Він не спить.

Він чекає.

Зачепи́лівський район — колишня адміністративно-територіальна одиниця у складі Харківської області України, розташована на її південному заході. Адміністративним центром району було селище міського типу Зачепилівка.

Степ хотів пити.

Він не просив дощу. Не просив милості.

Він просто тріскався.

Над Судаком стояла вежа.

Кам’яна.

Самотня.

Вона дивилася на море з висоти скелі й здавалася такою ж неприступною, як серце дівчини, яка жила всередині.

Морозівський розріз колись був одним з найбільш потужних вугледобувних підприємств на території Олександрійського району. Вугілля не видобувають вже майже 20 років, а на місці розрізу утворилася мальовнича водойма, що стала привабливим туристичним об’єктом, проте водночас і небезпечним.

І ось, після славного та важкого літа, наша Корчма знову відкрита! Ми продовжуємо відповідати на ваші питання. І в нашому першому осінньому засіданні ми вирішили обговорити одне дуже важливе та цікаве питання: чим же жило Полісся часів гетьманщини?

Деліклі-Кая мовчала.

Три сірі скелі стояли над Козською долиною, наче три старі жінки, які давно знають правду, але не хочуть її говорити.

Середня мала дірку.

Наскрізну.

Крізь неї проходив вітер, а разом із ним — голоси тих, кого давно не було.

Парагільмен не любить прямих людей.

Не тому, що вони погані.

Просто гора пам’ятає одного чоловіка, який ніколи не ходив прямо.

Світлини Воскресенки у 1960-х роках минулого століття.

Що побачили литовські князі Кориатовичі, на місці де зараз стоїть замок, коли вперше прийшли на наші землі? Чи була це пустка? Чи місто і замок вже існували? А чиї укріплення існували на березі Смотрича до XIV століття? Рештки яких укріплень знайдено під час розкопок?

Олександр Книга про відновлення театру в умовах окупації, допити російських спецслужб та важливість української культури.

По інший берег від Миколаєва є село Радісний Сад. Одного разу мешканці помітили, як невідомі руйнують річковий причал. Та виявилось, що його навпаки ‒ укріплюють.

Мангуп не стояв на землі.

Він висів над нею.

Кам’яна гора, урвища, ліси, хмари. А на вершині — місто, столиця Феодоро, яке дивилося на долину так, ніби знало наперед: колись сюди прийдуть ті, хто захоче його знищити.

Любов матері народжується раніше за дитину.

І коли мати помирає — вона все ще живе.

Не в небі. Не в пам’яті. У камені.

Білогірський район — колишня адміністративно-територіальна одиниця, розташована на північному заході Хмельницької області України, в межах історичної Волині. Адміністративним центром району було селище міського типу Білогір’я. Район ліквідовано 17 липня 2020 року в рамках загальнонаціональної адміністративно-територіальної реформи.

Другий день експедиції “Поділля Incognita-2” подарував нам загублений в хащах величний палац Собанських, незвичайний подільський “стоунхендж” за 7 мільйонів гривень, неочікуваний і турбогвинтовий АН-12 на звичайному сільському ставку.