The castle does not like being searched for.

Especially by those who are looking for gold.

On a high hill, above a land that remembers more deaths than names, stand the ruins of Hubkiv Castle.

Замок не любить, коли його шукають.

Особливо ті, хто шукає золото.

На високій горі, над землею, яка пам’ятає більше смертей, ніж імен, стоять руїни Губківського замку.

На Дзвонецькій горі, де віки і природа зберегли свою непорушну тишу, лежить могила, про яку ходять численні легенди. Вона здається зовсім простою на перший погляд, але її міць і таємничість приховують багато. Серед її каменів стоїть великий хрест, який, похилившись під важким тягарем часу, мовчки свідчить про ту страшну подію, що сталася на цих землях багато століть тому.

The castle has roads that no map knows about.

Some lead to the gates.

Others — to death.

And some lead underground.

Замок має дороги, про які не знають карти.

Одні ведуть до воріт.

Інші — до смерті.

А є такі, що ведуть під землю.

На висотах Соколиних гір, що вартують над старими руїнами Губківського замку, де камінь дихає минулим, а вітер шепоче імена давно спочилих героїв, живе переказ, якому не один вік. Серед глухих урвищ і мовчазних дерев, де зникає межа між явним і прихованим, мовиться про скарб, що не має ціни, бо не золотою вагою міряється його вартість, а духом і честю — про булаву самого Богдана Хмельницького.

У серці Полісся, на Дзвонецькій горі, що була свідком незліченних віків, спочиває безліч таємниць, одна з яких здобула світову славу завдяки своєму чудовому, незвичайному квітучому царству. У 1795 році, коли природа ще не знала втоми від людських рук, і коли художник із далекого Ірландії, Діонізій МакКлер, обрав ці землі своїм місцем творчості, він став свідком надзвичайного відкриття.

У глибині лісів, де дерева мовчать, а болота зітхають вічним сумом, лежить земля, що пам’ятає зраду, страждання і кару, якої не уникнути ні в житті, ні після смерті. Урочище, відоме нині як Татарський Груд, не дарма носить це похмуре ім’я — бо його витоки сягають у ті далекі й тривожні часи, коли клинки стискали руки воїнів, а молитви ховалися за звуком меча.

У одному з численних князівств, на річкових берегах, де ще пам’ятають звитяги відважних лицарів, жила князівська дочка, що славилася своєю незрівнянною красою.