З насмішкуватою посмішкою похитувавсь розпалено
ілюмінований по-японському електричний монастир.
Ще лише 10 годин – вона прямує впевнено
у чорний сквер.

Через колючий дротяний присадок перехилилась жіноча постать і крізь мереживо зеленої веранди простягла руку. Тріо-музики завзято витинали новітній фокстрот “Валенсію”, і звуки звабливої мелодії заглушали безугавний гомін публіки в кафе.

Старша сестра-пітон була дружиною корі-дрофи. Корі взяв за дружину пітона, а шакал була молодшою ​​сестрою пітона.

Від імені найвищого і всемогутнього і всекатолицького захисника церкви, завжди перемагаючого і ніколи і ніким не переможеного великого короля дона Фернандо п’ятого, володаря Іспанії, обох Сіцілій, Єрусалима і островів та материків моря-океану, приборкувача варварів, і від імені високої і всемогутньої володарки королеви доньї Хуани, дорогої і улюбленої дочки короля – Я,

У давні часи Місяць закликав черепаху і наказав їй передати людям:

– Люди! Як я, вмираючи, знову повертаюся до життя, так і ви, померши, воскреснете!

Безжалісна музо, куди ти мене завела?
Навіщо ти очі мені осліпила згубливим промінням своїм?
Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя?
Навіщо ти вирвала в мене слова, що повинні б умерти зо мною?

В рік 9 було засідання в приймальному залі, з’явлення фараона в короні атеф на великому троні з електрону, серед красот його палацу. Зібралися вельможі й семери двору…

Найласкавіший король бажає, щоб я висловився з приводу цього питання або, скоріше, наочно усвідомив його, так щоб навіть люди, мало освічені, могли узнати і зрозуміти цей шлях.

I

Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушне стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку.

Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,
в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,
у скорчах болю і багатства людський вир заснув.

Єреміє, зловісний пророче в залізнім ярмі!
Певне, серце господь тобі дав із твердого кришталю:
ти провидів, що люд буде гнить у ворожій тюрмі, –
як же серце твоє не розбилось від лютого жалю?
Як ти міг дочекатись, чи справдиться слово твоє?

(705—681 pp. до н. е.)
СІРІЙСЬКИЙ ПОХІД

В третій похід мій я вирушив проти країни Хатті. Лулі, царя Сідона, поверг жах блиску моєї величності, він утік далеко в море і там умер. Сідон Великий, Сідон Малий, Біт-Зітте, Саріпту, Махалліба, Ушу, Акзіб, Акку — його сильні міста і фортеці, місця пасовищ і водопоїв, які поверг страх зброї Ашшура, мого володаря, схилилися до моїх ніг.

[Основа сеї поеми взята з середньовічного роману “Трістан та Ізольда”, що колись у численних версіях на різних мовах був широко розпросторений по всіх європейських, в тім числі і по слов’янських сторонах. Зміст його – фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Злотокосої. Се кохання повстало з чарівного дання, любовного напою, випитого через помилку. В деяких версіях згадується ще й друга Ізольда – Білорука, що кохалася з Трістаном тоді, як він був у розлуці з першою милою – Ізольдою Злотокосою.]

V

Цар Валтасар справляв раз великий бенкет задля тисячі вель-
мож своїх і перед очима тисячі пив вино.

Напившись вина, Валтасар звелів принести золотий та срібний
посуд, що Навуходоносор, його батько, виніс був з єрусалимсько-
го храму, щоб пили з нього самий цар, його вельможі, його жінки
і його наложниці.

Рік Х+1. [Народження] обох дітей царя Нижнього Єгипту.

Рік Х+2. Збудування з дерева-жр судна на сто ліктів «Поклоніння обох земель» і 60 шістнадцяти [ліктьових?] царських барок. Розорення країни Нехсі. Доставлення 7 000 полонених, чоловіків і жінок, 200 000 голів великої і дрібної худоби. Збудування стіни Південної і Північної країни [під назвою]: фортеці (?) Снофру. Доставлення 40 суден з (?) кедровим деревом.

Гієна прийшла якось до лева, і він запропонував їй м’яса зебри. Але гієна відчула, що лев пригощає її неохоче, вона розсердилася і вирішила його обдурити.

Ось що розповіли мені батсвана про походження людей і тварин. Біля міста Сечеле є печера, яку називають Лоове. Вона йде дуже глибоко під землю.

(Оповідання тубільця з півночі)

Було їх тута три, чужих людей;
тепер нема. Один умер одразу,
як тільки що приїхав, був слабий,
такий, як дівчина, огнем все дихав,

Вітер раніше був людиною. Він був сином вітру. Якось він грався з одним хлопчиком на ім’я Гна-Ка-Ті, вони катали по землі кулю з кцуаррі (рослина кцуаррі вважається отруйною, бушмени її у їжу не вживають, натомість формують з неї кулю і влаштовуть гру-випробування – у кого краще виходить прицілюватись). 

Я рушив у гості. Я рушив у гості на сусідню ферму. Рушив я в гості на сусідню ферму, прийшов туди і залишався там до заходу сонця.

Там я побачив дівчину і заговорив з нею. Я став до неї залицятися.

– Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною!

Славетний гетьман, визволитель України Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився він близько 1595 року. Спочатку навчався в Київській братській, далі, за твердженням польських істориків, у єзуїтській школі, що в Ярославі над Сяном. Обдарований природним розумом, він був досить освіченою для свого часу людиною, вільно володів польською і латинською мовами, а пізніше ще й турецькою та французькою.

 Очерет мені був за колиску;
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську…
Я люблю свій зажурений ліс…
Що там  тропіки,
                          що там пампаси? —
Загляніть-но у пущу до нас!..
Я оддав би за неї одразу

Південний краю! як тепер далеко
Лежиш від мене ти! за горами крутими,
За долами розлогими, за морем,
Що вже тепер туманами густими

Предки бушменів вийшли з діри в землі серед коренів величезного дерева, що покривали країну. Слідом за людьми одразу ж вийшли натовпи різноманітних тварин – деякі по двоє, по троє і четверо, а інші – стадами.

Оманює зеленим і холодним світлом
підводне сонце у долинах коралевих,
де в кучерях топільниць мертві перли квітнуть
і сплять на ложах з зір тяжкі, мов брили, леви.

І

На призьбі під хатою у Мартохи Білашихи сидить мале дівча, з’юрдившись; бліде, жовте личко аж підпухло, а сиві очі якось побіліли; трясеться нещасне і від пропасниці й від плачу, бо мати саме набила, а тепер стоїть коло одвірка з прутом в руці та ще й приказує:

Місяченько круглоколий закрився хмарою;
Чи так тобі зо мнов любо, як мені з тобою?
Ой лісами, берегами білі сніги спали,
Очі мої сивенькії сльозоньки залляли.
Вихор дикий, студененький лопотить гілками,
Тяжко, тяжко мому серцю з сумними гадками.
Ой як тяжко, побратиме, тверд камінь глодати,
Ой ще тяжче бездольному в світі пробувати.
В гробі сумно, в гробі тихо, сумрак студененький,
Ой як ляжу серед него, тогди я щасненький.