Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш
під білим покривом несправджених надій,
кришталі сліз над ним порозсипаєш,
убрані в іскри любих, марних мрій;

Кінець XIX віку визначився явищами, що характеризують новий зворот в історії людськости. Ці явища свідчать про те, що п’ятий акт великої історичної трагедії, званої «боротьбою націй», вже почався і закінчення наближається.

Таке розповідають.

Один чоловік вбив антилопу канна, вийняв з неї кишки і відніс їх зайчисі, яка жила з ним в його хатині.

“Квіток, квіток, як можна більше квітів
І білого серпанку на обличчя,
Того, що звуть ілюзією…” Боже!
Як часто ті слова вчуваються мені

У давньогрецькій філософії існувало два поняття для позначення часу.

Кайрос і Хронос

Міфологічно вони були представлені у вигляді двох імперсоналізацій, двох богів часу.

Вона була останньою.

Народилася не ранньою весною, як всі її сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо.

Послав фараон одного із знатних вельмож своєї країни в далеке плавання. Але спіткала того невдача, і не зміг він виконати веління фараона. Повернувся він до Єгипту ні з чим.

З сумом дивився вельможа на берег: лякав його гнів фараона.
І тоді, щоб втішити його, звернувся до нього бувалий дружинник з почту його.

Павло Тетеря з українського шляхетського роду, що поєднав свою долю з козацтвом. За іншими відомостями, Тетеря — переяславський міщанин. Одержав гарну освіту, а за свідченням літописця, був «у науці письмовій вправний і в усяких справах біглий». Військову службу почав козацьким писарем Переяславського полку.

Т. Г. Шевченку

І

Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася.

Ніч темна людей всіх потомлених скрила
Під чорні, широкії крила.
Погасли вечірні огні;
Усі спочивають у сні.
Всіх владарка ніч покорила.

Драматична поема

І

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б і й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері. Стара П е р е б і й н и х а дає останній лад на столі, їй помагає дочка її О к с а н а і с л у ж е б к а.
Через садок до рундука ідуть П е р е б і й н и й і С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.

Мрія далекая, мрія минулая
стала сю ніч надо мною,
мов якась постать похила,
знебулая над дорогою труною.

«…сановники Кун Гуан і Хе У подали імператорові доповідь з проханням…, щоб поля знаті, чиновників і народу не перевищували трьохсот му , число рабів у князів не перевищувало двохсот чоловік, число рабів у знаті і принцес не перевищувало ста чоловік, а в чиновників і народу не перевищувало тридцяти чоловік. Строк закону повинен настати через три роки. У тих, хто його порушить, конфіскувати майно. Ціна на землю й на рабів знизилась…»

Вождь сказав людям стародавнього народу, щоб вони влаштували змагання з перетягування мотузки. Там були бушмени, там були білі, там були корови, вівці та кози. І ось білі схопили мотузку й стали тягнути до себе, і мотузка розірвалася. Вождь поділив мотузку між ними.

Тоді білий чоловік сказав:

Далі, далі від душного міста!
Серце прагне буять на просторі!
Бачу здалека, – хвиля іскриста
Грає вільно по синьому морі.

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!

Я з кількома товаришами, теж пораненими, залишився в Гавані.

Коли ми трохи одужали, ми, троє солдатів, змовилися з місцевим жителем, Педро де Авілою, разом відправитися в місто Трінідад. За 10 золотих песо він погодився взяти нас у свій човен, коли відправиться туди з партією бавовняних сорочок.

Ранком Ваня вставав о восьмій годині, умивався, цілував тата й маму і сідав пити чай. Все це він робив похапцем, того що ранком було найбільше діла.

Як прийдеш – то залиш усе.
Одержиш щ о с ь.
Центр кола.
Новітню вісь Землі.

І

І надійшло слово Господнє до Йони Аматіонка таке:
«Устань, подайсь у Ніневію, в город великий,
і проповідуй проти нього, бо ледарства його дійшли до мене».

По Тихому океану

Сухарі, якими ми харчувалися, являли собою не хліб, а пил, в якому були черви і який миші загадили так, що він нестерпно смердів.

ВіZуалЬні GалЮцинАції
‘2’надцятої Г’1‘и
В теNET(Ах!) ком</font size=-1>ун-I-Aкацій
‘3’ва(Yeah!) жИttя‘1’-єї лЮ_дини
Я 😉 тOбі
Ya Zн@U
НапиSheSh
E-mail Re:Люблю

Зиновій

Люди його бачили часто. Він несподівано з’являвся в степу на шляху, чи вийшовши з-за могили, чи випроставшися з яру, високий, кремезний, без покриття, в лахміттях, що окривали його загрубіле тіло і груди, порослі густим волоссям, босоніж, рудий, із настовбурченою бородою й патлами, що падали йому на плечі і спину. А в руках у нього був кострубатий кийок, що він його стискував і торсав.

(Початок не зберігся.)

Нібхурріріє, цареві Є[гипту] скажи: так говорить Буррабуріаш цар Кард[ун]іаша, твій брат. Я благополучний; ти, твій дім, твої жінки, твої сини, твої дочки, твоя країна, твої вельможі, твої коні, твої колісниці хай будуть дуже благополучні.

ВіZуалЬні GалЮцинАції
‘2’надцятої Г’1‘и
В теNET(Ах!) ком</font size=-1>ун-I-Aкацій
‘3’ва(Yeah!) жИttя‘1’-єї лЮ_дини
Я 😉 тOбі
Ya Zн@U
НапиSheSh
E-mail Re:Люблю

Зиновій

Про походження й початок козакування Демка Многогрішного немає відомостей. Як «мужичого сина» його не поважали сучасники. В козацькому реєстрі 1649 року він записаний у чині військового осавула.

— Я, як і всякий мисливець, безперечний поет, — нарешті порушив тишу добродій Степчук, мешканець того ж таки будинку, що в ньому живу й я.— Але, як і всякий поет, я трошки фантазер і трошки Мюнхгаузен. Отже, розпочинаючи серію своїх мисливських оповідань, я і тепер прошу вас слухати мене уважно і не перешкоджувати мені вигуками «брехня».