(168—181 pp. н. е.)

(Уривок із хроніки. Фан Юй, Історія другої династії Хань.)

«…в перший рік правління Чжунпін (184 p. н. е.), в другому місяці, Чжан Цзіо, родом із Цзюйлу, назвав себе «Жовтим небом».

І

БЛАЖЕННИЙ ЧОЛОВІК,

Що не ходить на раду безбожних,
І не ступає слідом за грішниками,
Ані засідав на зборах злоріків,

Був чоловік на ім’я Хезінануп, селянин Натронового Оазису.
І була жінка у нього на ім’я Меріт.
І ось цей селянин сказав своїй жінці: «Ось я спущусь в Єгипет, щоб принести звідти їжі моїм дітям. Ходімо ж, відміряй мені ячменю, що в амбарі»…
І вона відміряла йому [26] мір ячменю.
І ось цей селянин сказав своїй жінці: «Ось, [залишається) 20 мір ячменю для їди (тобі) з твоїми дітьми. Приготуй же мені 6 мір ячменю для хліба і пива на кожний день, хай буду я [жив] цим».

1

Лев царює над лісами,
Над водами він царює,
Скрізь закони видає він
І усюди порядкує.

У давні часи Гцау, ящірка агама, був людиною древнього народу. Одного разу Гцау вирушив у дорогу, він хотів перейти через гори.

І ось він йшов і співав:

Повість

Присвячується М. В. Лисенкові

Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долин зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь.

Ось як буває. Уб’є чоловік страуса, коли він сидить у гнізді на яйцях, принесе убитого страуса додому, і вони з дружиною з’їдять м’ясо страуса. А потім дружина почистить сітку, сплетену із сухожилля страуса, витягне застрягле у ній закривавлене пір’я і залишить його у чагарнику.

В темну безсонную ніч, в передсвітнюю чорну годину,
Втомленим очам моїм вельми дивна поява з’явилась:
Темно-червонеє світло, неначе той одблиск пожежі,
Лихо віщуючий, темряву ночі розсунув.

Драматична сцена

Діється в Тавріді, в місті Партеніті, перед храмом Артеміди [Артеміда – за грецькою міфологією, богиня місяця, полювання, лісів] Таврідської.

Пізнав я той смуток, що скроні не клонить,
І сльози, що в серці на дні леденіють,
А сліз тих зіниця ніколи не ронить…
І регіт крізь сльози. Слова каменіють…

1 Ось перешийок, який розділяє те, що називають озером Сапра, від моря; його ширина сорок стадій і він утворює так званий Таврійський або Скіфський Херсонес. Однак деякі кажуть, що ширина перешийка становить триста шістдесят стадій. Хоча говорять, що озеро Сапра має аж чотири тисячі стадій, це лише частина, західна частина, озера Меотида, оскільки воно з’єднане з ним через широкий прохід. Воно дуже болотисте і ледве прохідне для шитих човнів, оскільки вітри легко відкривають мілководдя, а потім знову накривають його водою, тому болота непрохідні для великих човнів. У затоці є три маленькі острови, а також кілька мілин і рифів вздовж узбережжя.

7 червня 1494 p.

…Високі договірні сторони через згаданих вище представників умовились і погодились, щоб запобігти сумнівам і спорам з приводу островів і земель уже відкритих г.бо тих,

“Я, цар царів, я, сонця син могутній,
Собі оцю гробницю збудував,
Щоб славили народи незчисленні,
Щоб тямили на всі віки потомні

Прощай, Волинь! Прощай, рідний куточок!
Мене від тебе доленька жене,
Немов од дерева одірваний листочок…
І мчить залізний велетень мене.

Казка народу акан (Кот-д’Івуар)

На березі лагуни Аба стоїть невелике село Амафі. На перший погляд воно нічим не відрізняється від звичайнісінького села – такі ж солом’яні дахи, такі ж лапаті пальми, і такі ж зелені жаби в траві, як і в будь-якому іншому місці. 

Трубкозуб жив разом з риссю, яку він розпестив, тому що любив рись за її красу і за те, що вона грала на музичному луці.

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Птах гуї убив кам’яного козла. А гієна прийшла і схопила його.

Гієна зустріла шакала. Шакал сказав:

– Гієно, не ходи туди, а то тобі буде погано!

Зашуміла дубровонька, листом зашуміла,
Затужила дівчинонька, серцем затужила.
Тужить нічку, тужить нічку, тужить і день білий,
Бо із війни за три роки не вертає милий.
На могилі-верховині милого спрощала,

Макове зерня.
Кришталевий лід.
Крихкий як крига.
Метушливі звуки.

Вмирають буки. Золото червоне
Вітри розносять за далекі гори
І чути, як своїм товаришам
Там бамкають смерек зелені дзвони.

Дмитро Павличко

Минають дні, минають ночі,
Минає літо; шелестить
Пожовкле листя; гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,

Спочатку в країні було багато левів. Вони вбивали маленьких страусенят, і страуси оголосили їм війну.

І

ХЛОПЦЕМ

Перший раз він чув про бридких дикунів, косатих китайців, коли йому було десять років. Дома батько розмовляв про них з сусідом, читаючи з газети про цих розбишак, які хочуть порізати всіх православних, скинути білого царя та запанувати краєм.

У Серця Ранкової Зорі є дочка – Дитя Серця Ранкової Зорі. Він називає її “моє серце”.
Він проковтує свою дочку, і ось він іде один, тепер це єдина зірка – Серце Ранкової Зорі.

Куди сповершені гранітні горді стіни
І смерековий ліс у вічній млі дрімучій —
В провалині страшній, у темних борів тіні,
Мов срібнолетний вуж, там повзе Прут ревучий.

На другий день вранці губернатор наказав, щоб загін у 60 вершників розділився на три частини і в трьох різних місцях ці люди сховалися у засідках, і доручив він командувати ними капітанам де Сото і Беналькасару. Сам же він з Ернандо Пісарро, Хуаном і Гонсало Пісарро, з усією піхотою і артилерією сховався в іншому місці і наказав, щоб без його дозволу або до того, як прогримить гарматний залп, ніхто не смів би поворухнутися.