Драма-феєрія в 3-х діях

СПИС ДІЯЧІВ “ЛІСОВОЇ ПІСНІ”

ПРОЛОГ

“Той, що греблі рве”. Русалка.
Потерчата (двоє). Водяник.

Коли зав’язалася бійка між гайдамаками й червоногвардійцями, то до гайдамаків прийшло два учні сьомого класу К-ської гімназії й запропонували свої послуги.

(Посвята шановному побратимові
А. Кримському)

Катакомби коло Рима. В крипті*, слабо освітленій олійними каганчиками і тонкими восковими свічками, зібралась громадка християн. Єпископ кінчає проповідь слухачам і слухачкам, що стоять побожно, тихо і покірно.

Зайчиха обпалила свій шкіряний плащ у вогні, а потім кинула його в обличчя Місяцю і обпекла йому обличчя.

Від шкіряного плаща на обличчі Місяця залишилися темні плями (місячні гори).

Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.

В великому місті в розкішну теплицю
Дівчина прийшла молода,
Бо серцем почула весну-чарівницю,
Шуміла весняна вода.

На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрівався на шляху зо мною,
Того я щирий серденьком вітала:
“Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті”.

Вона жива і нежива
лежить у полі нерухомо.
Не зранять сонячні слова
передосінньої утоми.

І

НЕ МОЖНА БАБІ ПАРАСЦІ ВДЕРЖАТЬСЯ НА СЕЛІ

У давні часи оса-муляр була людиною. Якось, узявши з собою лук і сагайдак зі стрілами, чоловік-оса рушив разом зі своєю дружиною. Він йшов попереду, а дружина – позаду.

Дружина попрохала:

О панно біла, панно мила,
За що, скажи, перетворила
Моє життя на дні розлук
На пекло невимовних мук?

‘Чого ти крутишся немов у спині шило’ –
спитав мене учора Хворий Брат.
Я сам дивуюся, мене чи не сказило.
Пора тоді нам до кирилівських палат
рушати в супроводі янгола в халаті.

(З хроніки Овівдо)

Вересня 29-го [1513 p.] Бальбоа з 26 супутниками вирушив з містечка Чіапи і за півмилі звідти дійшов увечері до вузького рукава, гирла Саванасу.

Ми не зійдемося ніколи
На сім проваллю смутку й болю,
Мене зігнуть важкі мозоли,
А ти – ти, може, знайдеш долю.

Ашшуру, батькові богів, володареві великому, моєму володареві, що живе в Ехурсаггалькуркуррі, своєму великому храмі, — великий, великий привіт!

Останнім царем з династії Саргона був Шаркалішаррі (2253-2230 рр. до н. е.), якому довелося вести запеклу боротьбу з ворогами Аккаду, щоб зберегти завоювання своїх попередників.

Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.

Ти будь у мене тверда, як небо осіннє уночі. Будь чиста, як плуг, що оре. Будь мамою, що нічков темнов дитину хитає та тихонько-тихонько приспівує до сну.

“Для нас у ріднім краю навіть дим
Солодкий та коханий…” Без упину
Я думала собі оці слова,
Простуючи в країну італьянську.

I

Тома Басараб хотів повіситися у кошниці в саме полуднє…

Але Томиха наробила зойку, всі сусіди покидали ціпи з рук, всі сусідки повилітали з хорім і прибігли на Томине обійстя. Відважний Антін, той, що тягнув зуби по шустці, заліз у кошницю, і Бог знає, як він там собі порадив, але Тому витягнув, що ще дихав. За той час ціле подвір’я заповнилося людьми і дітьми. Вони стояли і дивилися з великим страхом.

I

Арештували Андрія Луценка і в поліції вичитали йому: «…главарь шайки анархистов-террористов».

Сидить у тюрмі, мліє душею. Так от! Що ж це буде йому, яка кара? «Повісять, повісять»,— галасували багачі. Може, й так. Держать окремо од усіх; на побачення не пускають нікого. І тепер так багато вішають…

Гвіздок.

Повішена картина.
Цеберко Місяця.
Цеберко часу.
Вартує Цербер.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання..

Літній вечір, гори в млі,
В золоті вершини,
А під ними ллється десь
Пісня України.

Гасне вечір, сон обняв
Гори і долини,
А між горами літа
Пісня України.

Ніч давно, заснуло все,
Тільки море плине,
Та щебече понад ним
Пісня України.

Олександр Олесь

Король і королева

Асьєнто, яке з нашого наказу було укладене з вами, Родріго Бастідасом, жителем міста Севільї, про відкриття в море-океані на двох кораблях:

шкляні очі кам’яниць
над ними чола балконів
рійний мрійний стрійний танець
світла красок тонів

о місто місто місто
титанський каміння та цементу тин
о місто місто місто
задивлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин

На нім були коротенькі блакитні штанці, що лгдім” доходили до колін, гарно випрасувана матроська кур точка, на голові — репсовий капелюх, а на ногах прекрасної роботи черевички. Обличчя було лагідне, як у всіх щасливих дітей. Під пахвою він тримав чорненький школярський портфелик, затягнутий ремінцями.