Смутна оселя!.. В веселій країні,
В горах зелених, в розкішній долині
Місця веселого ти не знайшов,
Смутний співець! умирать в самотині

Алупка — приморське місто-курорт на Південному березі Криму, розташоване біля підніжжя гори Ай-Петрі. Місто відоме мальовничими пейзажами, субтропічним кліматом, Воронцовським палацово-парковим ансамблем, історичними пам’ятками та традиціями курортного відпочинку. Алупка є одним із найвідоміших туристичних центрів Кримського узбережжя.

Водоспад Арпат, точніше – група, чи каскад невеликих водоспадів (крим. Arpat, Арпат) – знаходиться у верхів’ях однойменної річки, лівої притоки річки Ускут, на південно-східному березі Криму, на території Алуштинської міськради.

Палкого сонця промені ворожі
На кладовище сиплються, мов стріли,
На те каміння, що вкрива могили,
Де правовірні сплять, піддані божі.

Є в Криму гори, які мовчать.

Не тому, що їм нічого розповісти.

Просто деякі історії настільки давні, що людським голосом їх уже не розповісти.

Алушта — це красиве місто на південному узбережжі Криму, відоме своєю природною красою та курортною зоною, що приваблює туристів з різних куточків світу.

Щолкіне — місто в Автономній Республіці Крим, Україна, розташоване на південному узбережжі Азовського моря, на Керченському півострові, поблизу мису Казантип. Це одне з наймолодших міст України, засноване як місто енергетиків для обслуговування будівництва Кримської атомної електростанції. Після припинення спорудження АЕС Щолкіне поступово переорієнтувалося на рекреацію, туризм і сферу послуг. З 2014 року місто перебуває під тимчасовою окупацією Російської Федерації, однак відповідно до Конституції України та міжнародного права є частиною Автономної Республіки Крим у складі України.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Євпаторія — одне з найдавніших міст Північного Причорномор’я, розташоване на західному узбережжі Кримського півострова, на березі Каламітської затоки Чорного моря. Вона належить до тих небагатьох міст, де історія не змінює місця, а лише нашаровує нові цивілізації поверх старих. Грецькі колоністи, скіфи, римляни, візантійці, генуезці, кримські татари, османи, українці — кожен залишив тут власний пласт пам’яті. У цьому місті античність не завершилася руїнами, а середньовіччя не стало музейною декорацією: вони продовжують співіснувати у вузьких вулицях старого кварталу, мінаретах, караїмських кенасах, православних храмах і морському вітрі, що вже понад дві тисячі років приносить сюди кораблі та людей. Сьогодні Євпаторія є невід’ємною частиною України відповідно до Конституції України та міжнародного права, хоча з 2014 року перебуває під тимчасовою російською окупацією.

Хрестова гора, вона ж – Христова гора, Ур’янда та Ургенда-Ісар — гора на Південному березі Криму, в Ореанді, відторженець Головного пасма Кримських гір.

Висота над рівнем моря — 204 м.

Джангу́ль — природний ландшафтний заказник, розташований на мисі Тарханкут, що на заході Криму. Це унікальна природна територія, що поєднує степовий ландшафт з елементами гірських місцевостей, і є частиною природного парку «Чарівна гавань» з 2010 року.

Кішка — гора на Південному березі Криму, на захід від Сімеїза, комплексна пам’ятка природи. Висота 260 м.

Кіїк-Атлама (крим. Kiyik Atlama) — це піднесений мис з переважно стрімкими берегами, розташований біля селища Кайгадор на південному сході Криму, в Україні. Мис є частиною Феодосійського району Автономної Республіки Крим.

Присива́ський — ботанічний заказник місцевого значення, розташований неподалік від села Любимівка Нижньогірського району в Автономній Республіці Крим. Він був створений 1979 року.

Фортеця була не лише військовою спорудою. Вона стала серцем міста. За її стінами містилися житла, склади, храми, адміністративні будівлі. Тут укладали торговельні угоди, приймали послів, вирішували долі купецьких караванів і морських експедицій. Кожен корабель, що входив до затоки, опинявся під пильним поглядом дозорців, а кожен чужинець відчував, що ця гавань має свої закони і своїх господарів.

Так визначила сама природа долю Балаклави. Вона зробила її воротами моря, бажаною здобиччю для володарів, твердинею для воїнів і пристанню для купців. Протягом більш як двох із половиною тисячоліть над цією бухтою змінювалися прапори держав, лунали молитви різними мовами, здіймалася зброя, будувалися фортеці й руйнувалися імперії, але сама гавань залишалася незмінною, мов вірний свідок людської історії.

Над бухтою й нині здіймаються руїни Чембало. Вони мовчать, проте їхнє мовчання красномовніше за багато людських слів. Кожен уламок муру пам’ятає дзенькіт лат генуезьких воїнів, сурми дозорців, шум торговельних кораблів і грізні дні облоги. Вітер, що гуляє між старими баштами, ніби й досі несе голоси тих, хто століття тому дивився з цих мурів у безкрає море, чекаючи чи то друзів, чи то ворогів.

Минали віки, і хвилі, що дзенькотіли об каміння, приносили до цієї затоки дедалі нові кораблі. Одні приходили з миром, навантажені амфорами, вином і дорогими тканинами, інші ж несли на своїх палубах зброю, облоги й полум’я. Та бухта приймала всіх однаково спокійно, ніби знала, що людська слава нетривка, тоді як море й скелі переживуть будь-якого володаря.

Фортеця змінила своїх захисників, але не змінила свого призначення. Як і раніше, вона стояла на сторожі бухти, тепер уже служачи султанові. У її мурах лунав інший голос, на баштах майоріли інші знамена, однак море, що билося об підніжжя скель, залишалося тим самим. Воно байдуже спостерігало за людськими суперечками, знаючи, що навіть наймогутніші держави колись стануть лише сторінкою великої історії.

Генуезці зрозуміли справжню цінність цієї природної гавані. На високій горі Кастрон виросла могутня фортеця, що панувала над морем. Її башти здіймалися над урвищами, а кам’яні мури, мов продовження самих скель, перегороджували шлях будь-якому ворогові. Унизу вирувало життя порту: дзвеніли ковальські молоти, рипіли підводи з товарами, на причалах перекликалися моряки багатьох народів, а над усім цим височіла твердиня, що вдень і вночі пильнувала вхід до бухти.

Ще задовго до появи перших літописців ці місця були населені людьми. Археологи знаходять у навколишніх печерах і долинах сліди мисливців кам’яної доби, поселення бронзового віку, залишки давніх культур, що зникли в мороці століть. Згодом на цих суворих берегах оселилися таври — народ, оповитий легендами. Елліни розповідали про їхню відвагу й непоступливість, а мореплавці з острахом дивилися на високі скелі, де, за переказами, чатували войовничі мешканці Кримських гір.

Коли ж до цих берегів почали прибувати грецькі кораблі, бухта ввійшла до творів античних географів. Вони називали її Сюмболон Лімен — Бухтою Знаків, бо саме тут море й камінь, вітер і людська доля ніби залишали свої незгладимі знамення. Минали століття, і це ім’я змінилося іншими. Генуезці говорили Чембало, османи — Балаклава, але кожне нове покоління лише додавало ще один рядок до великої книги історії цього місця.

Петро Болбочан – один із найвидатніших українських полководців 20-го століття. У жовтні 2020 року в Києві відкрили перший у світі пам’ятник на його честь.

Коли античний світ почав хилитися до занепаду, змінилися й господарі бухти. Над її водами здіймалися знамена різних держав. Візантійські кораблі приходили сюди так само впевнено, як колись грецькі трієри. Потім сюди простягнуло руку князівство Феодоро, а згодом на кримських берегах з’явилися генуезці — вправні мореплавці, купці й будівничі.

Красна Поляна (до 1948 року — Кизил-Чонрав, крим. Qızıl Çoñrav) — село в Євпаторійському районі Автономної Республіки Крим, розташоване в центрі району.

Та ніщо, створене людськими руками, не є вічним. Наприкінці XV століття над Кримом здійнялися нові прапори. Османська імперія, зміцнівши після падіння Константинополя, простягнула свою владу до чорноморських берегів. Після тривалих походів і запеклої боротьби турецькі війська заволоділи кримським узбережжям. Чембало скорилося новому володареві.

Здавна мореплавці дивувалися цьому місцю. Той, хто вперше проходив повз його береги, міг і не здогадатися, що за суворими скелями приховано одну з найнадійніших гаваней Чорного моря. Та варто було лише звернути між кам’яних мисів, як перед очима відкривалася тиха затока, де навіть розгнівані бурі втрачали свою лють, а кораблі знаходили безпечний прихисток.