RDS‑9 — радянський ядерний заряд, розроблений у рамках початкових програм ядерної зброї СРСР середини ХХ ст., спроєктований як ядерна бойова частина малої потужності для тактичних засобів доставки. У списках радянських ядерних засобів він фігурує як боєголовка для ракети R‑5M (SS‑3 Shyster) із приблизною потужністю близько 40 кілотонн TNT еквіваленту.

RDS‑37 (РДС‑37) — перша в історії СРСР двостадійна термоядерна бомба, успішно випробувана у 1955 році. Вона стала першим радянським зарядом, створеним за принципом Теллера—Улама, і ознаменувала перехід від експериментальних і частково термоядерних конструкцій до повноцінної водневої зброї мегатонного класу. RDS‑37 є одним із ключових досягнень радянської ядерної програми часів холодної війни.

RDS‑27 (РДС‑27) — експериментальний радянський підсилений фісійний ядерний заряд, розроблений у середині 1950‑х років у межах програми вдосконалення атомної зброї СРСР. Він був призначений для перевірки принципів підсилення фісійного вибуху за допомогою термоядерного палива (дейтерій‑тритієвої суміші) та став важливим етапом на шляху до створення більш ефективних і компактних ядерних боєзарядів.

RDS‑7 (РДС‑7) — це радянський проєкт великого ядерного заряду чистої фісійної (розщеплювальної) зброї, що розроблявся на початку 1950‑х років як варіант надпотужної атомної бомби. Його розробка була частиною пошуку оптимальних конструкцій для підвищення бойової потужності ядерної зброї у ранню епоху холодної війни, але проєкт так і не був доведений до випробувань або серійного виробництва.

RDS‑6 / RDS‑6S — радянський термоядерний заряд із частковим синтезом, створений у середині 1950‑х років і ставший одним із перших термоядерних пристроїв у світі, випробуваних СРСР. Часто його описують як «шарову» термоядерну зброю через конструкцію із чередування шарів фісійного й термоядерного палива, що дозволило значно підвищити потужність у порівнянні з чисто ядерними бомбами.

RDS‑5 (РДС‑5) — експериментальна радянська тактична атомна бомба імплозійного типу, розроблена на початку 1950‑х років як компактний ядерний заряд із меншим розміром і потужністю порівняно з ранніми радянськими атомними бомбами. Вона була частиною серії ранніх ядерних розробок СРСР і призначалася для оцінки можливостей застосування ядерної зброї в тактичних сценаріях.

RDS‑4 “Tatyana” (РДС‑4 «Татьяна») — радянська атомна бомба імплозійного типу, яка стала першою серійно виробленою тактичною ядерною зброєю СРСР. Цей заряд був значно компактнішим за попередні моделі і призначався для застосування як у стратегічній, так і у фронтовій авіації, що стало важливим кроком у розвитку радянського ядерного арсеналу на початку 1950‑х років.

RDS‑3I — це модифікована радянська ядерна бомба, що базувалася на конструкції RDS‑3, але відрізнялася застосуванням зовнішнього нейтронного ініціатора (генератора) для покращення запуску ланцюгової реакції. Така конструкція стала важливою інновацією в системах ядерних зарядів СРСР у середні 1950‑х років, дозволивши підвищити ефективність і потужність вибуху порівняно з оригінальною RDS‑3.

RDS‑3 (РДС‑3) — третя радянська ядерна бомба серії імплозійних атомних бомб, створена та випробувана в СРСР у 1951 році. Це був важливий етап розвитку радянської атомної програми, оскільки саме ця бомба вперше була успішно випробувана шляхом скидання з бомбардувальника, а не детонації на вежі чи наземному стенді.

RDS‑1 (РДС‑1) — перша радянська ядерна бомба, яка стала ключовою подією в історії ядерного озброєння СРСР та світової політики. Її перше випробування 29 серпня 1949 року означало, що Радянський Союз наздогнав США в ядерній гонці, що спричинило значні зміни у стратегічному балансі сил у післявоєнному світі.

Davy Crockett — це тактична ядерна зброя найменшого розміру, яка була створена та впроваджена армією США на початку Холодної війни. Це була тактична ядерна система, призначена для забезпечення піхоти можливістю застосовувати ядерний боєприпас прямо на полі бою. Сам пристрій став відомий як один із найменших і найменш потужних ядерних боєприпасів, які коли‑небудь вироблялися і приймали на озброєння.

Еволюція вибухівки в Україні та світі. Знурення у всесвітню історію з науковцем. Найкращі типи боєприпасів для FPV, які працюють вже зараз. Виготовлення новітніх боєприпасів в секретній лабораторній кухні, випробовування нових зразків на полігоні та аналіз проведених дій.

Casaba-Howitzer — це концептуальний ядерно-спрямований заряд (nuclear shaped charge), що досліджувався у США з 1960-х років для створення вузькокультурованого потоку плазми або частинок високої швидкості, який міг би діяти як енергетична чи протиракетна зброя у космічному середовищі.

Світ, у якому державу фактично карають за відмову від ядерної зброї, створює стимул для її розповсюдження — незалежно від моралі чи заборон.

Ядерна війна досі не сталася не тому, що системи безпечні,
а тому, що людству неодноразово щастило.

Система «Периметр» (Dead Hand) – Автоматизована система гарантованого ядерного удару у відповідь

Ядерна безкарність — це кредит, який завжди закінчується дефолтом.
І відсотки по ньому — екзистенційні

Система «Периметр» (Dead Hand) – Автоматизована система гарантованого ядерного удару у відповідь

«Периметр» — це радянська, а згодом російська автоматизована система управління стратегічними ядерними силами, створена для забезпечення неминучого ядерного удару у відповідь навіть у разі знищення вищого військово-політичного керівництва та основних командних пунктів.

Детальнв таблиця нестратегічної (тактичної) ядерної зброї Російської Федерації (станом на 2025–2026 рр., за відкритими оцінками FAS, SIPRI, Bulletin of the Atomic Scientists).

Повний огляд сучасного стану ядерного арсеналу, доктрини, систем доставки та політики

Ядерна зброя РФ шахтного базування — ключовий елемент стратегічних ядерних сил РФ (станом на 2025–2026 рр., за відкритими даними FAS, SIPRI, Arms Control Association, Bulletin of the Atomic Scientists).

Атомна міна-демоліційна боєголовка — це ядерний боєприпас спеціального призначення, який зазвичай використовувався (або планувався до використання) для підриву важливих об’єктів інфраструктури, природних чи інженерних перешкод з метою стримування або уповільнення противника. В англійській мові цей термін звучить як Atomic Demolition Munition (ADM) або Special Atomic Demolition Munition (SADM).

Ядерна зброя — це не просто інструмент масового знищення, а глибоко отруйний фактор для людської цивілізації, який впливає не лише на фізичний рівень буття, а й на моральний, політичний та психологічний стан суспільства. Як токсин, вона повільно, але невпинно руйнує механізми раціонального прийняття рішень, знижує довіру між державами і штовхає світ до небезпечної межі, за якою — непоправне.

Ядерна боєголовка Mark 26 (США) — це проект американського ядерного зарядного пристрою часів Холодної війни, що планувався як частина ядерного арсеналу США, але не був доведений до серійного виробництва та прийнятий на озброєння.

W49 — позначення сімейства американських ядерних боєголовок, що розроблялися під час ери інтенсивного нарощування ядерних сил у 1950–1960‑х роках. Ці боєголовки проєктувалися як термоядерні (многоступеневі) заряди для використання на різних носіях стратегічного і тактичного призначення. У відкритих джерелах деталі про W49 наведено фрагментарно: відомі загальні відомості про призначення, часові рамки служби, а також те, що конструктивні й тактико‑технічні деталі відносно ранніх ядерних зарядів часто є предметом різних оцінок і частково залишаються обмежено доступними у відкритих архівах.

Ядерна боєголовка XW‑51 — це американський експериментальний проєкт компактної ядерної боєголовки, який розроблявся у 1950‑х роках для потенційного використання в легких тактичних системах озброєння. Проте ця модель не дійшла до серійного виробництва й була скасована, а її функції частково перейняла інша боєголовка — W54.

W23 — це ядерний артилерійський снаряд калібру 16 дюймів (406 мм), розроблений для використання на лінійних кораблях класу Айова (USS Iowa, USS New Jersey, USS Missouri і USS Wisconsin) в середині 1950-х років в період Холодної війни. Він став однією з частин програми для надання великим військовим кораблям США ядерних можливостей і був призначений для стрільби з основних гармат цих кораблів.

Ядерна боєголовка W7 / ADM‑B (США) — американська тактична ядерна боєголовка середньої потужності, розроблена у 1950‑х роках для встановлення на різні носії та застосування в тактичних операціях Збройних сил США. Цей пристрій був однією з ранніх американських ядерних боєголовок і використовувався в межах холодновоєнної ядерної стратегії, але згодом виведений з експлуатації внаслідок модернізації арсеналу.