ПОЧАТОК ПОХОДУ

В рік 23, в перший місяць літа, в четвертий день, в день коронування царя [прибув він] до міста «Володіння владики», Гаджату (ім’я його сірійське).

У давньому Єгипті розповідали легенду про богиню, яка могла приносити радість так само легко, як сонце приносить світло. Це була Хатхор.

Хатхор була богинею любові, музики, радості та материнства. Її уявляли як небесну корову або жінку з рогами, між якими сяяло сонце — символ життя і тепла.

«Осірійська цивілізація» — це гіпотетична прадавня культура, яку в альтернативній історії іноді описують як високорозвинену цивілізацію, що існувала в Середземноморському регіоні до формування династичного Єгипту. Вона пов’язується з міфологічним образом Осіріса і трактується як «первинна цивілізація», що нібито стала джерелом єгипетської, мінойської та інших культур. У науковій археології така концепція не фіксується, але вона широко представлена в езотеричних і альтернативно-історичних джерелах.

Обробка граніту в Стародавньому Єгипті є однією з найцікавіших технічних тем давньої археології. Єгиптяни з ранніх династичних часів вміли добувати, різати та полірувати надзвичайно твердий камінь, створюючи з нього саркофаги, статуї, обеліски та елементи пірамід. Попри відсутність сучасних інструментів, вони досягли високого рівня каменеобробного мистецтва, яке досі викликає наукові дискусії.

Часи гіксосів

(Манефон. Єгипетська історія, фр. 42. – Йосиф Флавій. Проти Апіона, 1, 14.)

А Манефон був родом муж-єгиптянин, причетний до еллінського виховання, що цілком ясно; бо він написав, користуючись еллінською мовою, вітчизняну історію, переклавши її, як він говорить сам, із священних письмен, і багато що закидає Геродотові, який помиляється в своїй «Єгипетській історії» через незнання.

У давньому Єгипті розповідали легенди про фараона, чия влада була настільки великою, що його ім’я пережило тисячоліття. Це був Рамсес Великий.

Є народи, що народжуються серед громовиць війни, і є народи, колискою яких стає тиша великої ріки. Давній Єгипет не виник за одну ніч і не постав із волі одного володаря. Він зростав повільно, мов очерет на берегах Нілу, вбираючи силу сонця, води й терпіння багатьох поколінь, чиї імена давно стерлися з людської пам’яті.

Коли Олександр Македонський увійшов у Єгипет у 332 році до н.е., його зустріли не як звичайного завойовника, а як людину, в якій багато хто бачив щось більше, ніж людську долю. Єгиптяни прийняли його мирно, бо чекали нового правителя, який принесе порядок після перської влади.

У давньому Єгипті розповідали історію про народження дівчинки, якій судилося стати фараоном і змінити уявлення про владу. Це була Хатшепсут.

Хатшепсут народилася в царській родині, коли Єгипет жив за законами богів і фараонів. Її батьком був фараон, а матір’ю — цариця, і від самого початку її життя вважалося частиною божественного порядку.

У давньому Єгипті розповідали історію про сонце, яке не просто світить, а живе, відчуває і має серце. Це була історія про Ра і Хатхор.

Ра щодня підіймався на небі як золота сонячна сила, що приносить світло світу. Він давав життя всьому живому, але водночас бачив і людську жорстокість, і забуття богів.

У давньому Єгипті розповідали про бога, який знав усе, що було сказано, написано і навіть подумано. Це був Тот.

Тот був богом мудрості, письма, знань і місяця. Його уявляли як людину з головою ібіса або як павіана — істот, що спостерігають і пам’ятають.

У давньому Єгипті розповідали історію про богиню, яка могла бути ніжною, як домашня кішка, і водночас грізною, як левиця, що захищає своїх дітей. Це була Бастет.

У давньому Єгипті існувала віра, що після смерті душа не зникає, а приходить у Велику залу істини, де її чекає найважливіший момент — зважування серця.

У давньому Єгипті існувала історія, яку розповідали жерці біля храмів як пам’ять про вічну боротьбу порядку і зради — історія Осіріса, Ісіди та Сета.

Осіріс був мудрим і справедливим правителем землі. За його часів люди жили в мирі, земля родила щедрі врожаї, а закони були справедливими. Але саме ця гармонія викликала заздрість у його брата — Сета.

У давньому світі стародавнього Єгипту щодня відбувалася одна й та сама битва, яку ніхто з людей не бачив, але від якої залежало все існування.

Коли ніч накривала землю, сонце зникало за горизонтом і входило в підземний світ. Але це не було просто зникнення — це була подорож бога Ра.

У часи, коли світ стародавнього Єгипту лише набував форми, боги зрозуміли: творіння не може існувати без рівноваги.

І тоді серед первісного порядку і хаосу з’явилася вона — Маат.

У найдавніші часи, коли ще не було ні людей, ні полів, ні навіть звичного неба, існували лише первісні боги і безмежний хаос вод Нуна.

Після того як з’явилися Шу — бог повітря — і Тефнут — богиня вологи, світ почав набувати форми. Але між ними вже зародилася нова історія — історія землі й неба.

У самому початку світу, коли над первісними водами Нуна ще стояла тиша, бог Атум вже стояв на першому пагорбі Бенбені. Але навіть він, перший і самотній, відчув: самотність не може бути вічною, якщо має народитися світ.

І тоді з його божественної сутності з’явилися дві перші сили — Шу і Тефнут.

На самому початку не було ні землі, ні неба, ні людей. Лише безмежні темні води Нуна, у яких не існувало ні часу, ні форми. Тиша була така глибока, ніби світ ще навіть не вирішив з’явитися.

І раптом із цієї безодні почав підніматися перший пагорб — Бенбен. Він виріс із вод Нуна як перший подих порядку серед хаосу. Це була єдина тверда точка у всій безмежній порожнечі.

Римський період Єгипту розпочався у 30 році до н. е. після завоювання країни Октавіаном Августом і завершення Птолемеївської династії. Єгипет був перетворений на імператорську провінцію Риму, що мала особливий статус як ключове джерело зерна для імперії. Попри політичну зміну, багато традицій Стародавнього Єгипту — релігія, культ фараонів і місцеві адміністративні практики — зберігалися протягом століть.

Пізній період Стародавнього Єгипту — це епоха політичного відродження, іноземних вторгнень і поступової втрати незалежності, що тривала з 664 до 332 року до н. е. Він розпочався з об’єднання Єгипту під владою саїської (XXVI) династії та завершився завоюванням країни Олександром Македонським. Період характеризується чергуванням коротких фаз стабільності та іноземного панування, зокрема перського.

Другий перехідний період Стародавнього Єгипту — це епоха політичної фрагментації, іноземного панування та занепаду централізованої влади, що тривала приблизно з 1650 до 1550 року до н. е. Він розпочався після падіння Середнього царства і завершився вигнанням гіксосів та становленням Нового царства. Цей період став ключовим етапом трансформації єгипетської державності та військової організації.

Середнє царство Стародавнього Єгипту — період політичного відновлення, економічного піднесення та культурного розквіту, що тривав приблизно з 2055 до 1650 року до н. е. Воно починається з об’єднання країни фіванськими правителями після Першого перехідного періоду і завершується занепадом центральної влади та початком Другого перехідного періоду. Ця епоха вважається класичним «золотим віком стабільності» між двома кризовими періодами.

Перший перехідний період Стародавнього Єгипту — це епоха політичної роздробленості, соціально-економічної кризи та ослаблення центральної влади, що тривала приблизно з 2181 до 2055 року до н. е. Він настав після занепаду Давнього царства і передував відновленню єдності в Середньому царстві. Попри нестабільність, цей період став важливим етапом трансформації єгипетського суспільства, коли зросла роль місцевих правителів і відбулися значні зміни в культурі та політичній структурі.

Саркофаг Гора-Онуфрія — дерев’яний розписаний саркофаг давнього єгиптянина на ім’я Гор-Онуфрій, створений у I столітті до н. е. в період правління династії Птолемеїв. Він походить із Фів — одного з найважливіших релігійних центрів Стародавнього Єгипту.

Саркофаг Ташет — мумієподібний дерев’яний саркофаг давньоєгипетської жінки на ім’я Ташет, створений у період Птолемеїв (III–I ст. до н. е.) в Ахмімі. Це саркофаг у формі людського тіла — тобто він повторює контури мумії. Його зробили з дерева, розфарбували яскравими фарбами і частково покрили позолотою.

Саркофаг Маху — дерев’яний антропоморфний саркофаг часів XVIII династії Давнього Єгипту, створений приблизно між 1550 і 1290 роками до н. е. Його власником був чоловік на ім’я Маху, який носив титул «землероб Амона». Пам’ятка походить із Фів — релігійної столиці Єгипту епохи Нового царства. Розписи та тексти саркофага відображають віру єгиптян у воскресіння після смерті та захист померлого численними божествами.